Буковинський Хюндай (фоторозповідь про похід на гору Близниця та озеро Івор)
Поки чудова погода сидіти у Чернівцях на вихідні сенсу звичайно немає. Тож я вкотре вирішив присвятити їх горам. Тим більше, що окрім власне гори Близниці, на яку збирались, ми мали відвідати гірське озеро Івор. Цього разу похід планувався також дитячий. З нами була вже досвідчена похідниця Катруся, який рік і два місяці, і 10-місячний дебютант Вовчик.
У п’ятницю повернувся через роботу дуже пізно. Поспати вдалось лише пів години, потім збір рюкзаку і таксі на вокзал. Потяг Чернівці-Коломия відправлявся о 4:48, але спочатку побачивши сам потяг подумав, що помилились.
Замість дизелю був новий сучасний потяг. Вагон з середини ще більше вразив. Електронне табло, штори на вікнах, все новеньке. І хоча сидіння незручні, все ж око радує.
Одразу виникла асоціація, що це наш буковинський Хюндай… і дарма. Вже в Лужанах, у кращих традиціях хюндаїзму, світло вимкнули і потяг став. Машиністи не могли його зрушити з місця більше години. Система електронна, тому вони декілька разів перезавантажували її.
Із півгодинним запізненням ми все ж потрапили у Коломию де пересіли на звичайний, звиклий для нашого ока дизель.
Десь о 12-ій ми вийшли на станції Свидовець. Дійшли ми до магазину, взяли по пляшці пива і вирішили, що 12 кілометрів по не самому видовищному підйому на гірсько-лижний курорт Драгобрат для нас не цікаві. В цілях економії часу ми уподобились «матрацникам» і взяли машину.
«Буханка-УАЗ», по 50 гривень з людини, живо закинула нас на верх.
Після сніданку взялися за підкорення гір. На озеро Івор, де ми мали ночувати, вела пряма дорога, але оскільки час ми зекономили ми вирішили підкорити гору Жандарм (1763 м), а потім в обхід з іншого боку спуститись до озера. І це було вірне рішення. Краєвиди просто неймовірні.
Вид на Близницю
Юні похідники бачили далеко не все, оскільки на Жандармі мило спали у рюкзаках-переносках.
Після Жандарму ми дійшли майже до вершини Близниці і розпочали різкий спуск до озера
По дорозі вниз зустріли отару овець. Передзвін їх дзвоників просто неймовірний і створює неповторну атмосферу Карпат.
Спустились до озера якраз у той момент коли сонце вже ховалось за Жандарм
Але я, вже за традицією, мав обов’язково погрузити своє тіло у водойму
Увечері був смачний супчик, який був дуже доречним враховуючи те, що температура повітря опустилася нижче 10 градусів. Але ми звичайно були готові до того.
Вже зранку після сніданку ми відправились покоряти Близницю (1881 м). На сніданок була гречка з тушонкою і салат, а наша молодьож насолоджувалась молочною кашкою і якоюсь гидотою з баночки
Як на підйомі на гору, так і на самій Близниці тільки й встигай, що щолкати зеркалкою та насолоджуватись красою.
А звідти розпочався 12-кілометровий спуск у село Кваси, де ми мали сісти на дизель.
Вид на село, здається ніби близько…
Йти було важко, через все ту ж стару травму коліна, яка знову вирішила мені трохи зіпсувати враження, але не вийшло. У важкі моменти мій рюкзак поривалась нести навіть Катруся.
Вікна у потязі були відкриті, і це дало змогу зробити ще кілька гарних світлин
До речі, потяг теж ламався, але на відмінну від сучасного нашпигованого електронікою, цей ремонтується за допомогою машиніста і одного величезного ключа…
Хотів би зазначити, що фото не відображають і десятої частини тієї краси яку уловлює око.
Я розумію, що чим далі, тим більше я хворію горами. Шкода лише, що хвороба не спіткала мене раніше. Тепер стільки треба надолужити…
У п’ятницю повернувся через роботу дуже пізно. Поспати вдалось лише пів години, потім збір рюкзаку і таксі на вокзал. Потяг Чернівці-Коломия відправлявся о 4:48, але спочатку побачивши сам потяг подумав, що помилились.
Замість дизелю був новий сучасний потяг. Вагон з середини ще більше вразив. Електронне табло, штори на вікнах, все новеньке. І хоча сидіння незручні, все ж око радує.
Одразу виникла асоціація, що це наш буковинський Хюндай… і дарма. Вже в Лужанах, у кращих традиціях хюндаїзму, світло вимкнули і потяг став. Машиністи не могли його зрушити з місця більше години. Система електронна, тому вони декілька разів перезавантажували її.
Із півгодинним запізненням ми все ж потрапили у Коломию де пересіли на звичайний, звиклий для нашого ока дизель.
Десь о 12-ій ми вийшли на станції Свидовець. Дійшли ми до магазину, взяли по пляшці пива і вирішили, що 12 кілометрів по не самому видовищному підйому на гірсько-лижний курорт Драгобрат для нас не цікаві. В цілях економії часу ми уподобились «матрацникам» і взяли машину.
«Буханка-УАЗ», по 50 гривень з людини, живо закинула нас на верх.
Після сніданку взялися за підкорення гір. На озеро Івор, де ми мали ночувати, вела пряма дорога, але оскільки час ми зекономили ми вирішили підкорити гору Жандарм (1763 м), а потім в обхід з іншого боку спуститись до озера. І це було вірне рішення. Краєвиди просто неймовірні.
Вид на Близницю
Юні похідники бачили далеко не все, оскільки на Жандармі мило спали у рюкзаках-переносках.
Після Жандарму ми дійшли майже до вершини Близниці і розпочали різкий спуск до озера
По дорозі вниз зустріли отару овець. Передзвін їх дзвоників просто неймовірний і створює неповторну атмосферу Карпат.
Спустились до озера якраз у той момент коли сонце вже ховалось за Жандарм
Але я, вже за традицією, мав обов’язково погрузити своє тіло у водойму
Увечері був смачний супчик, який був дуже доречним враховуючи те, що температура повітря опустилася нижче 10 градусів. Але ми звичайно були готові до того.
Вже зранку після сніданку ми відправились покоряти Близницю (1881 м). На сніданок була гречка з тушонкою і салат, а наша молодьож насолоджувалась молочною кашкою і якоюсь гидотою з баночки
Як на підйомі на гору, так і на самій Близниці тільки й встигай, що щолкати зеркалкою та насолоджуватись красою.
А звідти розпочався 12-кілометровий спуск у село Кваси, де ми мали сісти на дизель.
Вид на село, здається ніби близько…
Йти було важко, через все ту ж стару травму коліна, яка знову вирішила мені трохи зіпсувати враження, але не вийшло. У важкі моменти мій рюкзак поривалась нести навіть Катруся.
Вікна у потязі були відкриті, і це дало змогу зробити ще кілька гарних світлин
До речі, потяг теж ламався, але на відмінну від сучасного нашпигованого електронікою, цей ремонтується за допомогою машиніста і одного величезного ключа…
Хотів би зазначити, що фото не відображають і десятої частини тієї краси яку уловлює око.
Я розумію, що чим далі, тим більше я хворію горами. Шкода лише, що хвороба не спіткала мене раніше. Тепер стільки треба надолужити…
12 коментарів
Але Карпати — то феєрія почуттів і вражень ;)
Ніяк не виходить підти на тиждень хоча б… все по 2-3 дні бігаю, хочеться спокійно насолоджуватись природою.
… йдеться в публікації…
Звичайно не варто йти у важкодоступні місця, і не йти на більш ніж 2-3 дні.
Ну це так, навскидку.