Півдеци під бограч в горах. Частина 1
Відпустка. Звичайно, де її провести у прохолодний вересень для мене вже питань не виникало. Гори! Бюджетно, цікаво, гарно. До того ж цього року троха захворів на Карпати. І зараз розумію скільки ще є місць і верхівок, де я захоплено не матюкався.
На жаль друзі, окрім одного, який власне і підсадив на «гірську голку», мого захоплення не розділяють. Віддаючи перевагу процесу «гниття» на дивані у спогляданні чергової муті по зомбоящику. Всі запрошення знайомих через соцмережі також були марними. Тож довелось шукати однодумців де інде. Товариш, який цього разу не міг зі мною піти, оскільки перебував за кордоном, порадив сходити на зустріч форумчан з сайту travel.org.ua.
Пару років тому форумчани-мандрівники започаткували традицію зустрічей, і зараз вони відбуваються кожного сезону. Оригінальною відміною є традиція на кожній зустрічі готувати блюдо угорської кухні «Бограч». Довго не буду розповідати про нього, оскільки є гугл, але скажу що він дуууже гострий, готується більш ніж 6 годин і включає в себе понад 20 інгредієнтів, 7 з яких це різні види м’яса. Але все ж якщо вас зацікавило, думаю одного із учасників минулих походів буде вам цікавою.
Після самої зустрічі форумчани роз’їжджаються по домівках, або продовжують насолоджуватись горами. До однієї компанії приєднався цього разу і я. Але про все по черзі.
На зустріч з різних куточків України планувало приїхати понад 30 чоловік. Більшість звичайно вже знайомі між собою, тож мене трохи напрягав той факт, що я абсолютно нікого не знаю, але заспокоювало звичайно те, що якихось проблем з комунікацією в мене немає. Близько 6 ранку половина форумчан зустрітись у Франківську звідки вже був замовлений бус. Знайомство, нетривалий переїзд, і ось ми вже на Кривопілському перевалі готуємось до виходу.
Я розумів, що дізнаюсь щось нове про необхідне спорядження, але я й не думав, що я настільки не готовий до гір. Звичайно, майже усе мінімально необхідне в мене було, але приємні дрібнички, які вигадали з моменту радянського наплічника, та орієнтування на погодні умови, натякали мені, що після походу доведеться відвідати кілька магазинів.
Підйом був не важким і не дуже довгим, близько 3 годин. Досвідчені походники з гарною «дихалкою» дозволяють собі навіть у найскладніші моменти подорожі спокійно розповідати байки з попередніх мандрівок. Мені це не під силу, та й послухати було що. Наприклад на Ельбрусі чи Казбеку я точно скоро не планую бути.
Останній ривок і ми на полонині Веснарка де мали зупинитись у колибі, яку напередодні разом з бринзою покинули її господарі.
Прогнози погоди були невтішні, але гори непередбачувані, тож на прогнози можна орієнтуватись лише формально. Тим більше, що у нас є своя зброя проти непогоди. З самого початку зустрічі головний «Хотабич», франківчанин Олег, позбавив свою бороду однієї волосини і почав домовлятись з небесною канцелярією.
Одразу по приходу розпочався довготривалий процес приготування бограчу в якому брали участь майже усі.
Але перед цим усі спілкувалися та знайомились за обідом-перекусом.
Одразу впало в око як гори об’єднують людей незнайомих, різних професій, вподобань, похідного досвіду, віку і навіть стану здоров’я, адже були такі, що нещодавно пережили інсульт і пересування для них вже є непростим, а що вже говорити про підйом в гори.
В процесі приготування бограчу є і свої певні традиції. Після того як посмажиться сало з цибулею і купою червоного перцю, скликаються усі учасники походу на «мачаний хліб» та півдеци (піісєть по нашому).
Кожен випиває 50 грамів, та закусює хлібом, який мочає у гостру приготовлену піджарку.
Далі всі відпочивають, спілкуються, випивають, не забуваючи допомагати «на кухні». А насамкінець за традицією у бограч новачки опускають палаючі полінця фруктового дерева, яке зазделегідь приносять із собою організатори.
Приготування ми закінчили близько 20 години. Знову зібралися усі учасники зустрічі і під гаряченький бограч прийняли чергові півдеци.
Навіть сьогодні, і навіть не голодним, дивлячись на фото моєї миски невимушено течуть слюнки.
А далі вже по індивідуальних програмах:) Хтось одразу розбігся по спальниках в колибі чи палатках, хтось ще трохи «чаював», а хтось насолоджувався бограчем аж до ранку.
Я через ніч без сну напередодні, так завжди на жаль виходить перед горами через нічні потяги, вже через дві години пішов до себе у палатку.
Побажавши добраніч песику Штірля, що прийшов за нами аж з перевалу, і який зараз клубочком скрутився біля моєї палатки я заснув.
Вночі була злива, але моя палатка вже показала раніше себе з гарного боку в подібних умовах, тож я не хвилювався прокинутись у воді. Проте не дарма Олег «Хотабич» проріджував свою бороду. Я виліз з палатки і побачив перед собою чорногірський хребет у всій красі.
Здивував Штірля, який не побіг в колибу під дах, а лежав увесь мокрий не зрушивши з місця. Коли ж хотів його нагодувати зранку, він вже десь зник, проте забігаючи наперед скажу, що це була не остання наша зустріч.
Сніданок, прощання до грудня (зимовий бограч, на який також хочу потрапити) з більшістю учасників, і ми у складі 9 чоловік вирушаємо далі. Йшли без особливого маршруту і мети, просто насолоджуватись горами.
Попереду ще 5 днів, про які я, аби не перенасичувати Вас текстом розповім у другій частині.
В матеріалі використані фото Андрія з Білорусії.
На жаль друзі, окрім одного, який власне і підсадив на «гірську голку», мого захоплення не розділяють. Віддаючи перевагу процесу «гниття» на дивані у спогляданні чергової муті по зомбоящику. Всі запрошення знайомих через соцмережі також були марними. Тож довелось шукати однодумців де інде. Товариш, який цього разу не міг зі мною піти, оскільки перебував за кордоном, порадив сходити на зустріч форумчан з сайту travel.org.ua.
Пару років тому форумчани-мандрівники започаткували традицію зустрічей, і зараз вони відбуваються кожного сезону. Оригінальною відміною є традиція на кожній зустрічі готувати блюдо угорської кухні «Бограч». Довго не буду розповідати про нього, оскільки є гугл, але скажу що він дуууже гострий, готується більш ніж 6 годин і включає в себе понад 20 інгредієнтів, 7 з яких це різні види м’яса. Але все ж якщо вас зацікавило, думаю одного із учасників минулих походів буде вам цікавою.
Після самої зустрічі форумчани роз’їжджаються по домівках, або продовжують насолоджуватись горами. До однієї компанії приєднався цього разу і я. Але про все по черзі.На зустріч з різних куточків України планувало приїхати понад 30 чоловік. Більшість звичайно вже знайомі між собою, тож мене трохи напрягав той факт, що я абсолютно нікого не знаю, але заспокоювало звичайно те, що якихось проблем з комунікацією в мене немає. Близько 6 ранку половина форумчан зустрітись у Франківську звідки вже був замовлений бус. Знайомство, нетривалий переїзд, і ось ми вже на Кривопілському перевалі готуємось до виходу.
Я розумів, що дізнаюсь щось нове про необхідне спорядження, але я й не думав, що я настільки не готовий до гір. Звичайно, майже усе мінімально необхідне в мене було, але приємні дрібнички, які вигадали з моменту радянського наплічника, та орієнтування на погодні умови, натякали мені, що після походу доведеться відвідати кілька магазинів.
Підйом був не важким і не дуже довгим, близько 3 годин. Досвідчені походники з гарною «дихалкою» дозволяють собі навіть у найскладніші моменти подорожі спокійно розповідати байки з попередніх мандрівок. Мені це не під силу, та й послухати було що. Наприклад на Ельбрусі чи Казбеку я точно скоро не планую бути.
Останній ривок і ми на полонині Веснарка де мали зупинитись у колибі, яку напередодні разом з бринзою покинули її господарі.
Прогнози погоди були невтішні, але гори непередбачувані, тож на прогнози можна орієнтуватись лише формально. Тим більше, що у нас є своя зброя проти непогоди. З самого початку зустрічі головний «Хотабич», франківчанин Олег, позбавив свою бороду однієї волосини і почав домовлятись з небесною канцелярією.Одразу по приходу розпочався довготривалий процес приготування бограчу в якому брали участь майже усі.
Але перед цим усі спілкувалися та знайомились за обідом-перекусом.
Одразу впало в око як гори об’єднують людей незнайомих, різних професій, вподобань, похідного досвіду, віку і навіть стану здоров’я, адже були такі, що нещодавно пережили інсульт і пересування для них вже є непростим, а що вже говорити про підйом в гори.
В процесі приготування бограчу є і свої певні традиції. Після того як посмажиться сало з цибулею і купою червоного перцю, скликаються усі учасники походу на «мачаний хліб» та півдеци (піісєть по нашому).
Кожен випиває 50 грамів, та закусює хлібом, який мочає у гостру приготовлену піджарку.
Далі всі відпочивають, спілкуються, випивають, не забуваючи допомагати «на кухні». А насамкінець за традицією у бограч новачки опускають палаючі полінця фруктового дерева, яке зазделегідь приносять із собою організатори.
Приготування ми закінчили близько 20 години. Знову зібралися усі учасники зустрічі і під гаряченький бограч прийняли чергові півдеци.
Навіть сьогодні, і навіть не голодним, дивлячись на фото моєї миски невимушено течуть слюнки.
А далі вже по індивідуальних програмах:) Хтось одразу розбігся по спальниках в колибі чи палатках, хтось ще трохи «чаював», а хтось насолоджувався бограчем аж до ранку.
Я через ніч без сну напередодні, так завжди на жаль виходить перед горами через нічні потяги, вже через дві години пішов до себе у палатку.
Побажавши добраніч песику Штірля, що прийшов за нами аж з перевалу, і який зараз клубочком скрутився біля моєї палатки я заснув.
Вночі була злива, але моя палатка вже показала раніше себе з гарного боку в подібних умовах, тож я не хвилювався прокинутись у воді. Проте не дарма Олег «Хотабич» проріджував свою бороду. Я виліз з палатки і побачив перед собою чорногірський хребет у всій красі.
Здивував Штірля, який не побіг в колибу під дах, а лежав увесь мокрий не зрушивши з місця. Коли ж хотів його нагодувати зранку, він вже десь зник, проте забігаючи наперед скажу, що це була не остання наша зустріч.
Сніданок, прощання до грудня (зимовий бограч, на який також хочу потрапити) з більшістю учасників, і ми у складі 9 чоловік вирушаємо далі. Йшли без особливого маршруту і мети, просто насолоджуватись горами.
Попереду ще 5 днів, про які я, аби не перенасичувати Вас текстом розповім у другій частині.
В матеріалі використані фото Андрія з Білорусії.
1 коментар