Повернення Штірлі (Півдеци під бограч. Частина 2)
Ті хто поспішав на роботу відправились після зустрічі у неділю домів, а похідники-відпускники у кількості 9 чоловік помандрували далі.
Мені подобається ходити в гори з досвідченими похідниками. Не потрібно заморочуватись картами, маршрутами. Йдеш собі, милуєшся краєвидами, фотографуєш. Але через 5 годин після нашого виходу з колиби, і мені стали цікавими карти і показники навігатора. Так може й навчусь всім тим користуватись :)
Шлях від полонини Веснарка до гори Кострич дуже мальовничий.
Причому куди не обернись краса повсюди, тож і захопленню немає меж.
Навіть звичайний перекус у зруйнованої колиби перетворюється на якусь високоестетичну трапезу, не дивлячись на те, що це простенькі чай, бутерброд і 50 грамів коньяку.
Коли ми повернули у ліс, то під ноги почали кидатись білі гриби, причому у прямому сенсі цього слова. Ще до походу я захоплено роздивлявся фоторекорди полювань грибників, але коли це все бачиш на власні очі, то відчуття зовсім інші. Спочатку це був звичайний пакет, потім два, але й вони не змогли вмістити усі бажаючі до наших казанів гриби.
Не зходячи з тропи вже на підході на полонину Маришевська, куди ми прямували цього дня, один з учасників походу ледь ніс здоровенний сміттєвий пакет наповнений грибами. Я навіть не берусь точно сказати вагу, але щось близько 10 кілограмів. А якщо й не так, то я ж можу дозволити собі пребрехати трохи, а колеги, впенений, не видадуть )))
Та гастрономічні особливості бограчем не закінчились. У мене абсолютно випадково ;) була курудзяна крупа з собою, бринза, підчеревина і сало. Тож на вечерю була мамалига з усіма переліченими «вкусняшками», а також звичайно ж з грибами.
Більшість наше буковинське блюдо їли вперше, тож цікаво було почути їх думку. Хтось казав, що смачно, хтось просто скромно промовчав, але визначити кому не сподобалось було легко. Я, як буковинець з слобожанським корінням, все одно не можу зрозуміти як мамалига може комусь не подобатись?))) Хоча якщо відверто тільки вже у зрілому віці я зрозумів її і подружився навіки).
Ранок подарував нам молоко. Причому не в якості напою, а в якості погоди. Тож плани підйому на Чорногірський хребет були зламані, оскільки там нульова видимість. Натомість після тривалих дискусій вирішили зробити дньовку. Щоправда сидіти на місці теж особливо не хотілось, тож нагулювали трохи апетит неподалік, а потім знову готували гриби і веселились аж до вечора граючи у різноманітні веселі ігри, типу «контакт» і «корова» чи то пак «крокодил», хоча і тут була якась третя назва цієї веселої гри.
Того ж дня з групою туристів з Росії прийшов наш старий знайомий Штірля, який втік від нас минулого ранку з Веснарки, повернувся на перевал і звідти прийшов на Маришевську. Звичайно він заслужив і ковбаску, і підчеревинку) Вночі він знову примостився в клубочок біля нашої палатки, і незважаючи на черговий сильний дощ вночі, не зрушив з місця.
В новий день погода була знову чудовою і вже чітко видна наша подальше мета подорожі.
Певно вона теж хотіла подарувати гарне свято Світлані, яка святкувала день народження. Звичайно ж не обійшлось і без музичних вітань та подарунків. Аби вона могла спокійно у горах пити чай, ми подарували їй газовий пальник і солодощі. Після цього за святковим сніданком «символічно» привітали і доївши гриби зібралися по своїх маршрутах.
Першими пішли одесити і кияни, їм наступного дня на потяг, тож вони повертали у інший бік. З ними ж через половину Чорногірського хребта до Заросляка відправився і собака-мандрівник Штірля. Тож, якщо побачите його десь у горах, не пошкодуйте шматочка ковбаски, хліб він все одно закопує на чорний день).
П.С. У третій частині буде розповідь про святкування дня народження, перший сніг, печену картоплю, мотоцикліста Славіка, шлях додому та найгарніші фото походу
Першу частину можна почитати тут: Півдеци під бограч в горах. Частина 1
Мені подобається ходити в гори з досвідченими похідниками. Не потрібно заморочуватись картами, маршрутами. Йдеш собі, милуєшся краєвидами, фотографуєш. Але через 5 годин після нашого виходу з колиби, і мені стали цікавими карти і показники навігатора. Так може й навчусь всім тим користуватись :)
Шлях від полонини Веснарка до гори Кострич дуже мальовничий.
Причому куди не обернись краса повсюди, тож і захопленню немає меж.
Навіть звичайний перекус у зруйнованої колиби перетворюється на якусь високоестетичну трапезу, не дивлячись на те, що це простенькі чай, бутерброд і 50 грамів коньяку.
Коли ми повернули у ліс, то під ноги почали кидатись білі гриби, причому у прямому сенсі цього слова. Ще до походу я захоплено роздивлявся фоторекорди полювань грибників, але коли це все бачиш на власні очі, то відчуття зовсім інші. Спочатку це був звичайний пакет, потім два, але й вони не змогли вмістити усі бажаючі до наших казанів гриби.
Не зходячи з тропи вже на підході на полонину Маришевська, куди ми прямували цього дня, один з учасників походу ледь ніс здоровенний сміттєвий пакет наповнений грибами. Я навіть не берусь точно сказати вагу, але щось близько 10 кілограмів. А якщо й не так, то я ж можу дозволити собі пребрехати трохи, а колеги, впенений, не видадуть )))
Та гастрономічні особливості бограчем не закінчились. У мене абсолютно випадково ;) була курудзяна крупа з собою, бринза, підчеревина і сало. Тож на вечерю була мамалига з усіма переліченими «вкусняшками», а також звичайно ж з грибами.
Більшість наше буковинське блюдо їли вперше, тож цікаво було почути їх думку. Хтось казав, що смачно, хтось просто скромно промовчав, але визначити кому не сподобалось було легко. Я, як буковинець з слобожанським корінням, все одно не можу зрозуміти як мамалига може комусь не подобатись?))) Хоча якщо відверто тільки вже у зрілому віці я зрозумів її і подружився навіки).
Ранок подарував нам молоко. Причому не в якості напою, а в якості погоди. Тож плани підйому на Чорногірський хребет були зламані, оскільки там нульова видимість. Натомість після тривалих дискусій вирішили зробити дньовку. Щоправда сидіти на місці теж особливо не хотілось, тож нагулювали трохи апетит неподалік, а потім знову готували гриби і веселились аж до вечора граючи у різноманітні веселі ігри, типу «контакт» і «корова» чи то пак «крокодил», хоча і тут була якась третя назва цієї веселої гри.
Того ж дня з групою туристів з Росії прийшов наш старий знайомий Штірля, який втік від нас минулого ранку з Веснарки, повернувся на перевал і звідти прийшов на Маришевську. Звичайно він заслужив і ковбаску, і підчеревинку) Вночі він знову примостився в клубочок біля нашої палатки, і незважаючи на черговий сильний дощ вночі, не зрушив з місця.
В новий день погода була знову чудовою і вже чітко видна наша подальше мета подорожі.
Певно вона теж хотіла подарувати гарне свято Світлані, яка святкувала день народження. Звичайно ж не обійшлось і без музичних вітань та подарунків. Аби вона могла спокійно у горах пити чай, ми подарували їй газовий пальник і солодощі. Після цього за святковим сніданком «символічно» привітали і доївши гриби зібралися по своїх маршрутах.
Першими пішли одесити і кияни, їм наступного дня на потяг, тож вони повертали у інший бік. З ними ж через половину Чорногірського хребта до Заросляка відправився і собака-мандрівник Штірля. Тож, якщо побачите його десь у горах, не пошкодуйте шматочка ковбаски, хліб він все одно закопує на чорний день).
П.С. У третій частині буде розповідь про святкування дня народження, перший сніг, печену картоплю, мотоцикліста Славіка, шлях додому та найгарніші фото походу
Першу частину можна почитати тут: Півдеци під бограч в горах. Частина 1
0 коментарів