Перший сніг (Півдеци під бограч. Частина 3)

Ми уп’ятьох вийшли дещо пізніше. Найдосвідченіші похідники відповідно і збираються довго ;) Вже перед самим підйомом Слава з Коростеня все ж таки здався своєму здоров’ю у полон, і вирішив йти додому, а на підйомі несподіваний дзвінок про проблеми вдома розвернув на півдороги і Андрія з Білорусії.

Підйом був не важкий, оскільки краєвиди додавали сил, а за почуттям ейфорії не було часу думати про втому. Адже окрім власне Шпиців, через які ми йшли, неймовірно проглядається хребет від Говерли до Туркула.


Чим вище тим сильніший вітер, який буквально пронизує наскрізь, але випробування нової вітровки вирішує цю проблему.

І ось пару годин і ми стоїмо на верхівці Ребри (2001 метр над рівнем моря). Вирішуємо куди йти просто на ходу, свобода в часі дозволяє це робити.

Йдемо на озеро Бребенескул. По дорозі місцями сніжники не дають змоги їх обійти, тож провалюємось по коліна у сніг. Через нього ж змушені екстремально спускатись до озера, де зустріли двох криворіжців, які, хотілось би сказати ніжаться під палючим сонцем на березі прохолодного озера, але насправді просто закутані у спальники в палатці. Можете спробувати знайти палатку на фото

Сховавшись від вітру за височенними брилами у підніжжя одного з найгарніших «двохтисячників» Гутин Томнатика, вирішили трохи перепочити і перекусити.

Колись юним, по дурості, я думав, що горілка не смачна. В цю хвилину я з посмішкою згадував ті свої прояви недосвідченості, оскільки вона як неймовірний нектар ніжно опускалась у шлунок зігріваючі думки.
Вже було далеко по обіді, набігали хмари, а іменинниця бажала тепла і багаття. На такій висоті дрова відсутні, тож потрібно швидко через жереп по руслу річки Бребенескул спускатись униз. Ще година і ми ставимо палатку, запасаємося дровами та починаємо готувати святкову вечерю. На мить сонце, ніби підморгнуло нам, на сусідній полянці, перед тим як повністю укутатись у хмари, які вирішили замість нього опуститись на землю.

Буквально через кілька хвилин я навіть з ліхтарем не бачив нічого на пару метрів. Було мокро і прохолодно, тож святкування дня народження перенесли у мою простору палатку. Я мріяв своє цьогорічне день народження відсвяткувати у горах і думав наскільки це класно, та не вдалось. І ось менше ніж через місяць я побачив, що це дійсно неймовірно круто. Мідії, оселедець в майонезі, оливки, макарони з тушонкою та горілка під звуки зливи яка стукотіла по палатці, здавалися найкрутішою «поляною».
Прокидаючись серед ночі я чув як дощ поступово змінився на крупу, а потім на ледь чутне шелестіння снігу. Я зрозумів, що цей ранок буде найгарнішим за умов наявності сонця. Але коли я о 8 ранку виліз з палатку моїх цензурних захоплень явно не вистачило на все побачене, тож довелось позитивно лихословити.
Вид з палатки

Вид позаду палатки

Ну і власне єдина нерухомість якою на сьогодні володію

І хоча я вже грав у сніжки в липні на сніжнику під Брескулом, це був по суті мій перший сніг у горах.

Снігу випало небагато, проте землю вкрило, а судячи із повністю замерзлої води у кружках, було й доволі прохолодно. Проте сонечко припікало, і поки я вперше готував чай на подарованому іменинниці пальнику, стало зовсім спекотно. Тож оскільки мрії зануритись у Бребенескул в таку погоду я вчора не встиг реалізувати, я вирішив скупатись у однойменній річці, тим більше, що біля нас була непогана ванночка де можна було вміститись повністю.

Найхолодніше було босим йти по снігу до потрібного місця, а вода обпалюючи шкіру крижаною прохолодою приносила неймовірне задоволення.
Зранку повз нас пройшли вчорашні знайомі криворіжці, які показали фото ранішнього Бребенескула. Здається ми були зовсім поруч, але снігу там було в рази більше. Після цього й ми зазбирались. А поки я чекав збору найдосвідченішого члену нашого колективу, повністю погрузився у свіжоморожені афини, які були просто небачених мною розмірів

Сонце вже повністю розтопило сніг, лежав він лише на схилах у тіні. Йшли знову таки без мети, e задоволення. Тропа уздовж річки дуже гарна. 
 
Численні струмки з гір вливаються у річечку, яка поступово набирає сили і поводиться все бурхливіше, а на горизонті манять своєю красою Мармароси.

Однак через півтори години нам довелось йти у сторону від річки, тож наостанок з містка я сфотографував усю її чарівність.
 


Піднявшись ми потрапили на дуже гарну полянку де вже на сонечку загорали наші знайомі криворіжці. Вони й запропонували нам зупинитись також на дньовку. В таку погоду звичайно ми не могли відмовити собі у задоволенні «поматрацнічати». 


Погода навіть дозволила мені трохи походити босяка, не дивлячись на те, що земля була трохи прохолодною.
Проте вечеря обіцяла бути геть сухою, адже всі невеличкі запаси алкоголевмісних напоїв вже закінчились. Тут згадався мотоцикліст Славік, який проїжджав повз поляну і лишив нашим товаришам номер невідомо навіщо. Звичайно, що ми цим скористались, і наше замовлення подолавши кілометрів 15-20 приїхало до нас якраз під вечерю.


Тут слід зауважити, що вкотре здивувала Світлана, у якої абсолютно випадково виявилось у рюкзаку десь півтора кілограми картоплі, і це на п’ятий день походу (хоча після скляної пляшки горілки думав мене не здивувати).  
Душевні розповіді про минулі подорожі під тріскіт палаючих полін у багатті, печена картопля, запрошення йти разом на Мармароси, не вистачало хіба, що гітари аби було так «душевненько».
Зважаючи на прогноз погоди і шостий день походу я від Мармаросів відмовився. Як вже склалось, гарна погода чергувалась з «молочними» днями, тож наступний ранок був саме такий.


Ми вирішили повертатись додому. Дорогою до села Говерла зривався дощик, хоча інколи хмари розходились і можна ще було бачити гарні краєвиди. 




На спуску зацікавив ось цей предмет, яких було декілька на узбіччі. Що він означає, я сподіваюсь мені розкажуть знаючі люди, які зараз це читають, бо дуже було цікаво.


До автобусної зупинки ми йшли п’ять годин. Потім годинку ретро-поїздки під пісні «Ах чєрьомуха бєлая», «Фантазьор» і «Нєзабудкі» і ми на автовокзалі Рахова де кілька годин чекали потяг на Франківськ, а звідти Одеським у Чернівці.
Їдучі о 9 ранку у таксі додому я думав лише про одне: коли наступний раз поїду в гори, що мені потрібно придбати зі спорядження, і скільки необхідно для цього грошей. Відверто кажучи затягує. І більше всього приваблює саме ось той от інтим стосунків коли ти один на один з природою, коли гармонійно в неї вливаєшся і почуваєшся одним цілим, коли п’єш джерельну воду і не можеш напитись, коли не можеш надивитись на краєвиди, коли підкорюєш чергову верхівку, яка знизу ще годину тому тобі здавалась недосяжною, коли ти спілкуєшся з абсолютно незнайомими людьми, як зі старими друзями, коли… багато коли.   
Зараз вже вирішують у які саме дати 7 чи 14 грудня пройде чергова «Бограч-паті» у рамках святкування міжнародного дня гір, який відзначається 11 грудня, і нова мета оселилась у моїх думках: перший зимній похід.
 
Попередні частини розповіді:
Півдеци під бограч в горах. Частина 1 
Повернення Штірлі (Півдеци під бограч. Частина 2)

1 коментар

Олексій Пономаренко
Один із форумчан написав, що то за пристрій на останній фотці, і схоже ця версія найбільш схожа на правду
«Швидше — це пристосування для вивчення шкідників лісу. У музеї лісу НПП „Синевир“ про щось таке розповідали: по кількості відловлених особин роблять висновки про усю популяцію та можливу шкоду насадженням»
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте