Кров не змивається

За 9 років роботи в міліції і 5 років університету, мені неодноразово доводилось червоніти за міліцію. Мені часто було соромно. Я працював над створенням іміджу міліції, але колись в мені усе зламалось… Я не відчув цього моменту і плив за течією. Можливо це було після чергового кульбіту якогось пепеесника, можливо коли сором'язливо клацав кнопки на телефонному калькуляторі у супермаркеті підраховуючи що можна собі дозволити, можливо коли укотре доводилось вигороджувати наївну дебільність керівництва перед журналістами, можливо коли полковник міліції, який має чотирьох дітей, приходив позичати 100 гривень до зарплати, можливо коли мене просили закрити сайт Фейсбуку...

Сьогодні рівно півтора роки як я покинув лави правоохоронців, а сором не зник… Я дивився відео з Майдану, і мене переповнювали злість, обурення та сором.

Я звертаюсь до усіх правоохоронців, які можливо якимось чином прочитають цей пост: подумайте про те, що можливо ваші колеги добивали палицями на майдані лежачих ваших дітей, ваших батьків, ваших братів та сестер, ваших знайомих, сусідів, в кінці кінців просто українців, таких як і ви. Кожного разу коли піднімаєте палицю над головою, подумайте як ви потім з цим будете жити. Подумайте як ваша мама, чи дружина буде соромитись розповідати друзям, що ви працюєте у «Беркуті». Як соромно буде вашим дітям бачити на відео з майдану як ви жорстоко, по тваринному, вбиваєте його однокласника чи однокурсника.

Ви можете змити плями крові зі своєї форми, з асфальту на Майдані, але з честі і совісті вони ніколи не змиються.