Карпатський фестиваль «Bograch-party»

Вже майже рік як блюдо угорської кухні «Бограч» асоціюється в мене з горами, цікавими людьми та незабутніми враженнями.

Загалом ідея зустрітись в Карпатах у любителей подорожей з форуму travel.org.ua, з’явилась восени 2011 року. А з травня 2012 року ці зустрічі стали регулярними і зараз проводяться 4 рази на рік, тобто щосезону. А щоб зустріч мала якусь єдину мету, запропонували варити бограч.

Я вже розповідав про осінній та зимовий «Бограч-паті», тому усі процеси приготування можна знайти в моїх минулих постах. Сьогодні ж лише про атмосферу свята, як завжди підкріплену фотографіями.

Місцем чергової зустрічі обрали гору Пантир на межі Надвірнянського району Івано-Франківської області та Тячівського району Закарпатської області.

Як завжди через важку логістику ніч перед походом виходить безсонною. З Чернівців до Франківська їдемо львівським потягом о пів на першу, потім ще три години чаювання у кафешці на вокзалі і о 6 ранку сідаємо на орендований бус до Бистриці звідки й стартуємо близько 9 години.
 

Зазвичай «бограч-паті» відвідує до 30 чоловік, але цього разу, у зв’язку з тим, що Крим став, м’яко кажучи, недоступним, кількість бажаючих виросла удвоє. Географія бограчувальників також значно розширилась.

Понад 60 чоловік представляли 16 регіонів України, в тому числі і Крим, а також були представники Білорусії.

Погода зранку радувала сонечком, хоча прогноз на вихідні був невтішним.
Дорога до Пантиру досить не важка і мальовнича, щоправда легка димка заважає робити якісні світлини.

 

Проте небесна канцелярія в Карпатах примхлива як жінка і настрої її змінюються у лічені хвилини.

І ось вже легкий дощик з грозою переростає у потужний град розміром з недостиглі вишні (порівняння з горохом мені просто не подобається))).
 

Перечекавши град, рушили далі під дощем. Проте, як на замовлення, як тільки ми виходимо на чудову полонину де і будемо подальшу добу бограчувати, дощ спиняється.
Встановлення наметів, коротке чаювання і робота по приготуванню бограчу закипає.

Цікаво те, що ніхто не питає, що йому робити, а просто бере і робить.

Хтось ріже м’ясні та овочеві інгредієнти, хтось рве тісто на чипетке (щось подібне до кльоцків),

рубаються дрова, з лісу тягнуть великі сухі дерева для лавиць

встановлюється в таборі державний прапор. 

А в процесі роботи  знайомства, спілкування, обговорення подальших маршрутів походів, ну і ситуацію в країні звичайно ж не забувають згадати і про те ким є Владімір Владіміравіч.
І ось перший дзвін у кришку казана, а значить прийшов час «мачаного хліба» і півдеци.

Гострота заправки на бограч обпікає язик, а півдеци його ще більше розв’язують.

Мабуть важко передати словами атмосферу свята яка панує на «Бограч-паті», але якщо все ж взятись до порівнянь, то це щось середнє між Новим роком і днем народженням. Сімейне свято гарних друзів, які ще пару годин тому не були знайомі, але усіх їх єднає любов до гір і мандрівок. Недарма Висоцький писав про те, що саме гори перевіряють який твій товариш, справжній чи ні.

Карпати насправді настільки прекрасні і неповторні, що хочеться фотографувати кожне дерево чи кущик, кожну квіточку, аби хоча б якимось чином забрати частинку цієї краси з собою.

 

Я обожнюю тут все. Я люблю навіть жереп який уповільнює хід і дряпає ноги. Я люблю важкі підйоми, бо знаю, що на вершині мене чекає неперевершена краса. Я люблю дощ з сильним вітром, тому що за ним неодмінно настане гарна погода. Я люблю навіть грозу, хоча і боюсь її. Вона яскравий доказ того наскільки ми маленькі у цьому світі і наскільки велична природа.
 

Ліричні думки сполохує другий дзвін кришки. Загальний збір. Бограч готовий. Більш ніж 60 туристів збираються навколо вогню і чекають черги за порцією смачної наваристої зупи.

Цього разу зазвичай надто гострий бограч навіть розділили на гострий і, так би мовити, «лайт вершіон», для людей, які не полюбляють пекуче.
 

Фестиваль, у самих витривалих, триває ледь не до рання. А більшість, крізь сон у спальнику, чують відголоски пісень, анекдотів, веселих похідних історій і храп з сусіднього намету)))

Зранку настає не сама весела традиція. Прощання до наступного бограчу, і ділення на компанії за подальшими маршрутами. Наш шлях лежав до витоків Чорної Тиси, а далі до озер Свидовецького масиву, але про це у наступній частині розповіді


У матеріалі окрім власних світлин використані фотознімочки Тараса Михайловича

8 коментарів

Максим Пансик
Олексо, хочу долучитись до літнього фесту.
Олексій Пономаренко
Не питання, зазделегідь проінформую коли він буде.
Mikhail  Mytsak
влітку дане міроприємство не проводиться… чекаймо осені…
Максим Пансик
Так може започаткуємо!!!
Олексій Пономаренко
Макс, та не проблема, можемо зробити Чернівецький бограч) Було б бажання і бажаючі.
Олексій Пономаренко
Влітку проводилось один раз, тому мене ввели в оману про чотири сезони.
Viacheslav Melnik
… Я люблю навіть жереп який уповільнює хід і дряпає ноги…О, так! Приблизно через годину-другу, після того, як продряпаюсь крізь нього ))
Олексій Пономаренко
З«явилась відяха, кому цікаво, дивимось)
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте