Солодка вата від найвправнішого кондитера

Ніжно-білі, пухнасті хмари з місячним підсвічуванням тихо пливли над наметом. Вони нагадували білих плюшевих ведмедиків, яких подружжя Петрос та Говерла вкладали у ліжечка своїм діточкам. Щасливі малюки засинали віддано обіймаючи іграшки, міцно тулячи їх до грудей.

Задумався на мить, а чи всі плюшеві ведмедики також зігріті теплом ковдр та сердець своїх господарів? Чи може комусь не пощастило і він також одиноко засинає на полиці, заздрісно та трохи ображено поглядаючи на тепле ліжечко. З думками про порятунок одиноких сердець білих плюшевих ведмедів кутаюсь у спальник та засинаю.
О 5:30 спрацьовує будильник. З надією висовую голову із намету і подих перехоплює від побаченого, а серце голосно затягує «океанів»:
Вище неба
Вище неба
Мила моя як то я без тебе
Чом у душу не пускаєш
Вище неба
Чому так високо літаєш

Руки тремтять чи то від холоду, чи то від ейфорії.

Завмираю при кожному натисканні кнопки фотоапарата. Через частоту дуже швидко не вистачає повітря і збивається дихання.

Але за кілька хвилин хвилювання проходить, настає розуміння, що нікуди від тебе це все моментально не втече, а забрати ти з собою все одно все не зможеш.

Дихання стає рівним, а тишу рве лише вітер, який забирає і уносить з собою кожен звук спрацювання затвору, як ніби пам'ять про ті світлини, що лишились на флеш-карті.  

Настає відчуття загинув від повидла, або якщо точніше «умєратварєнья». Вдосталь назнімкувавши я заварюю каву, сідаю на схил Під Берді і милуюсь пудинговим ранком.

Вдивляючись я бачу як найвправніший небесний кондитер у всесвіті, стоїть у спеціального апарату, що плавить цукор на солодку вату. Він ніби граючись, легко і невимушено, намотує на гори, як на тоненькі дерев’яні палички, солодку вату хмар.

Посміхнувшись він пригощає солодощами сонце, яке сором’язливо, але в той же час грайливо, спочатку відмовляється.  – Я зранку солодке не їм, це погано для фігури, — тихенько перешіптують промінчики.

Але усмішка кондитера настільки щира, що вже за мить сонце здається і пригощається солодкою ватою.

Шматочок за шматочком миттєво тане на палючих язичках.

Поснідавши ласощами та запивши росою сонце біжить гратися на сивочолих схилах чорногірського хребта.

А я, як вдячний глядач, аплодую стоячи кондитеру за показову виставу та йду збирати наплічник, вже мріючи про квитки на нові, не менш яскраві вистави.