Карпатський стриптиз на горі Під Берда

Вже вийшовши з дизелю на станції Вороненко, одразу розумієш, що потрапив туди куди потрібно. Абсолютну тишу і спокій порушує лише спів пташок та вітер зі смаком свіжоскошеної трави.

Потяг швидко зникає у тунелі перетинаючи межу Івано-Франківської та Закарпатської областей, а ми через край села рухаємось в гору. На підйомі, коли зупиняюсь на перепочинок, я завжди обертаюсь, аби бачити те скільки пройшов і гарні краєвиди, це надихає і далі йдеш ще жвавіше не звертаючи уваги на кут підйому.

Одразу ж на вході в ліс нас зустрічає місцева самооборона. Вона шипить і кидається у наш бік. Але ми наспівуємо початок відомої пісні, і вона переконавшись, що ми щирі українці, повзе у кущі звідки вже ледь чутно доноситься кінцівка пісні: «ла-ла-ла-лалалаааа».

Вийшовши на полонину Припір, відпочиваємо та милуємось видами на чарівні гори Ґорґанського масиву  Хом’як та Синяк, які легко упізнаються своїми кам’яними залисинами.

Один з найгарніших, але на щастя ще не досить популярних, маршрутів Карпат не дає відпочивати тобі від краси. І вже за кілька хвилин ми виходимо на полонину  з такою рідною для вуха назвою «Буковинка». Окрім чудових краєвидів тут можна покататись на гойдалці навпроти колиб, яка прикріплена до дерев довжелезними металевими тросами. Проте бережіть руки, троси не нові і поранитись об надірвані дротики досить легко в чому ми і переконуємось на досвіді компанії яка перед нами випробувала карпатський атракціон.

Далі знову пірнаємо в прохолоду лісу і невдовзі хмари, як за розкладом з сайту прогнозу погоди, який показував напередодні опади після 14 години, окроплюють нас дрібним дощиком.

Але як тільки ми виходимо на гору Під Берда, дощ гостинно спиняється. Навколишні гори, ніби в найкращих стриптиз барах, під барабанний дріб крапель спадаючих з гілок,

починають стягувати з себе залишки хмар, відкриваючи збуджуючу красу оголеного карпатського тіла.

Але соромлячись, ніби вперше, кутаючись у залишки одягу, вже за мить ховають усе за густою пеленою непроглядного туману.

Тільки ми поставили намет і збирались розкладати ватру, хмари знову починають сумувати за тими часами коли туристи були чемні і не лишали в горах стільки сміття. Я намагаюсь заспокоїти словами, що не всі такі, і досі лишились порядні і культурні карпатські гості. Але небо геть розвередувалось, і як останній аргумент господаря застосовує потужний гуркіт грози. Ми з повагою ставимось до таких суттєвих доводів і наосліп в тумані спускаємось в колибу де перечікуємо сварку.

Проте мінливість настрою карпатської погоди давно всім відома і вже за пів години, гори знімають з себе ще більше одягу, як компенсацію за те дрібне непорозуміння яке щойно відбулось.

На цей раз на сцені вмикається підсвітка, яка ще більше підкреслює красу вигинів модельної фігури Карпат.

Цього вечора ми спостерігаємо ще кілька виходів на сцену гірських танцівниць, і кожен виступ краще за інший.

Через насичену концертну програму вечерю вдається зготувати лише під захід сонця. Проте мамалига з шкварками та бринзою вийшла ще смачнішою, а «Закарпатський» коньяк додає барв у і без того насичений день.

Сонце повільно пірнає за гори даруючи нам своє останнє на сьогодні тепло.

А потім нас гріють спогади про яскравий день, вогонь та залишки «Закарпатського».

Прохолодний ранок подарував солодку вату від найвправнішого кондитера, неймовірну казку у 360 градусів огляду і незабутні почуття спокою.

Якщо ви справді хочете побачити Карпати у всій красі, вам потрібно не полінуватись прокинутись на світанку.

Лише гори з народженням нового дня, здається, щоразу також народжуються, оскільки виглядають гарно і невинно як немовлята.

У цю мить відчуваєш повну гармонію з природою. Ви допиваєте свою каву, трава допиває росу,

а Говерла та Петрос навпроти допивають залишки туману.

Ми збираємо наплічники та рушаємо додому по дорозі милуючись полонинами з численнии колибами та Чорногірським хребтом.

З полонини Лабєска знову відкривається краєвид у інший бік, сторону Ґорґан.

А далі дорога йде через буковий ліс, який виводить нас безпосередньо у Ворохту.

Ну і смаколиком та гарним завершенням цього маршруту є неповторний віадук. 

Як говорить «Вікі», це один з найстаріших та найдовших кам'яних аркових мостів  Європи: довжина близько 130 метрів; протяжність центральної арки — 25 метрів. А збудований був полоненими італійцями у 1895 році за часів Австро-Угорської імперії.
Ну, а потім, дизель до «пивного» Делятину, в якому десятки таких же як і я щасливчиків обговорюють свої походи і хвастаються один перед одним вдалими світлинами.

І останній «наплічниковий штурм» сучасного потягу, який доставить нас знову до сірих буднів міста.