Веломандри вихідного дня

До першої cерйозної велопрогулянки я готувався ретельно. Поміняв гальмівні колодки, перевірив усі налаштування, упакував в наплічник ключі, насос, ремкомплект, фотоапарат, одяг та їжу. О 4:48 дизель мав домчати мене з велосипедом до Коломиї, а другий до Вороненко, звідки я збирався проїхати по вже ходженому два тижні тому маршруту до Ворохти через гору Під Берда. Я планував наздогнати друзів, які вийшли ще у п’ятницю і повернутись з ними до Чернівців…

Та дурна звичка переводити будильник ще на 5 хвилиночок вкотре зіграла зі мною злий жарт. Прокинувся я рівно о 4:48, коли мій потяг певно вже набирав хід. Я був настільки злий, що не міг заснути до 6:30, але згодом себе заспокоїв, що можна вигадати щось альтернативне.

Мене давно зваблювали фотографії Заліщиків зі сторони села Хрещатик. Але відстань все ж лякала, 50 кілометрів в один бік, тобто 100 якщо повертатись у Чернівці. До цього я більше 40 кілометрів в день не їздив. Тож почитавши декілька порад в інтернеті як себе поводити під час дальніх веломандрівок, я відправився у прогулянку. Ще перед виїздом вирішив на зворотньому шляху заїхати до батька у село Валява Кіцманського району, таким чином полегшивши собі шлях відступу і заодно громадянський обов’язок виконати у неділю, оскільки там прописаний.

 

Дорога до кільця в Мамаївцях, і відповідно повороту на Кіцмань, рівнесенька і ці кілометрів 20 «зайшли» легко. Хіба що розтрушений організм на чернівецькій бруківці можна згадати з дискомфорту. А далі увесь шлях складається з підйомів і спусків, тому працювати інколи доводилось на повну.

Вже через пів години подорожі ти ніби зливаєшся з дорогою. Перестаєш «шугатись» пролітаючих повз тебе на шаленій швидкості автомобілів, негучна музика дозволяє обмежити зайві звуки і піднімає настрій, ноги ніби зростаються з педалями і стають з велосипедом єдиним цілим, вітер приємно обдуває і знімає відчуття спеки, а кінцева мета та краєвиди надихають і додають сил.

 

 

Майже уся дорога від Кіцманю до Заліщиків рясно висаджена акаціями. Тому перші ознаки легкої втоми тонуть у квітучому ароматі дерев, не даючи навіть маленького шансу на перемогу вихлопним газам проїжджаючих автомобілів.



Старі добрі «The Cranberries» у вухах і п’янкий аромат акації вимикають тебе з цього світу і переносять кудись далеко.
 Повертає до реальності різкий спуск яким я на шаленій швидкості минаю блок-пост ДАІ на виїзді з Чернівецької області і згодом розумію, що їду до Дністра, а мав би бути на 200 метрів вище. Пригальмував біля продавця полуниць на узбіччі, який мені розповів, що поворот на Хрещатик я минув на посту ДАІ, але тут через лісок можна стежкою значно скоротити відстань. Пару хвилин підйому і ось уже усі Заліщики перед очима як на долоні.


Трохи більший розмір панорами, оскільки адміни так і не виконали прохання зробити фото клікабельними

Видно усі вулиці, церкву, подвір’я людей. Ніякого тобі особистого життя, нікуди не сховатись від буковинського ока))).



50 кілометрів я подолав за 3 години 10 хвилин, що навіть здивувало.

Сиджу вилизую розплавлений «снікерс» з обгортки, який за порадами спеціалістів взяв замість бутербродів, і думаю про те, що далеко не все, що радять слід брати на озброєння. Тож перемастившись шоколадом вчусь на власних помилках.

Як пишуть у Вікі, село Хрещатик Заставнівського району Чернівецької осласті — чи не єдиний населений пункт в Україні, де мешканці п'ють, перуть, годують худобу та миються мінеральною водою, збагаченою іонами срібла. Спробував і я цієї смачної водички. Після подоланої дистанції та чукуляди я просто не міг її напитись.

Хрещатик не є Меккою туризму, але декілька зацікавлених зустріти все ж вдалось. Молодята під палючим сонцем близько години позували на відео та фотокамеру, а трохи далі буковинські міліціянти, показували красу київським колегам, які приїхали контролювати безпеку під час виборів.
 

Але окрім гарних видів та смачної мінералки Хрещатик славиться також Свято-Іоано-Богословським монастирем, який має довгу і цікаву історію з 17 століття, тож не відвідати монастир на схилі я не міг.

 

Зворотній шлях з присмаком квіту акації на губах давався дещо важче, особливо останні кілометри, проте я б не сказав, що це було чимось дуже складним і потребувало докладання надзусиль.

Приємним завершенням 81-кілометрової прогулянки стало холодне пиво та купання у прохолодному ставі. Після цього здавалось, що стало б сил на ще пару десятків кілометрів. Проте після активного відпочинку потрібно теж відпочити.    

 
Панорама у більшому розмірі