Норовливий Черемош

Є певно щось містичне у музиці Черемошу, що вона змушує мене повертатись до нього знову і знову. Інколи ріка звучить наче шепіт мольфара, що лікує душу, інколи наче вшкварили одночасно сотні дримб, змушуючи танцювати на шиверах сонячні проміні, а інколи як бурхливий стадіон, коли улюблена команда вириває перемогу на останніх секундах.

Нині ріка звичайно вже далеко не та, яка була у часи дараб, і коли мала статус однієї із найчистіших у Європі. Після останньої повені вона суттєво змінилось, і стала вже майже не придатною для любителів сплавів. На всьому маршруті лишилось лише кілька більш-менш екстремальних порогів і бурхливих шивер, та все одно це не зупиняє.

Сплав на катамаранах не слід розглядати як власне бездумне махання веслом і виконання команд «греби» та «табань». Я б сказав це цілий ритуал. На жаль комерціалізація цієї галузі змусила перейти всіх на рафти (гумовий човен на декілька чоловік) та одноденні сплави.

Та є ще старі водні романтики, які вважають і розуміють, що для того щоб відчути дух сплаву, це мають бути катамарани (зазвичай чотирьохмісні), а сам сплав має тривати як мінімум 2 дні з обов’язковою ночівлею у наметах, посвятою та вечірніми посиденьками у ватри.

І ось наш бус вже мчить мальовничим карпатським бездоріжжям до Устерік Верховинського району, звідки ми зазвичай стартуємо у дводенних сплавах. Збір та підкачування катамаранів, обов’язковий інструктаж 

і всі на воді відправляються на зустріч черговим, а для когось першим, пригодам.

 

Гори зовсім інакше виглядають з ріки, навіть не так як з дороги, яка проходить поруч. Карпатські краєвиди смачно розливаються ніби домашнє вино по келишках, вітер влучно потрапляє по струнах твого серця і грає немов на цимбалах, а хмари то посміхаються своєю «лакалутівською» білизною зубів, то насуплюють брови як старий буркливий дідуган.  

Чотири години минули не помітно і ми вже приходимо в Розтоки. Катамарани на березі. Сухий одяг та встановлення наметів, і всі дружньо вже гріються у ватри згадуючи найцікавіші моменти першого дня.

На такий позитивній хвилі, замість сонця, що сховалось за горою, у казані на вогнищі народжується нове, кукурудзяне сонце. Згодом воно потрапляє у кожну миску і посипається овечою бринзою та золотистими шкварками. Вперше за день на декілька хвилин настає тиша, яку порушує тільки «кружковий» передзвін і кілька тостів.

Але далі чекає не менш захопливе дійство, — посвята новачків у «чайники-водники».

Ось тут одразу стає видно хто читав перед сплавом надані правила і уважно слухав інструктора на катамарані. Щоправда з завданням впорались майже всі. Та головне правило посвяти, весло має бути порожнім.

Ще пару годин спілкування у вогню, пісень під гітару і, як не дивно, навіть шахових партій, і всі розбігаються по наметах.

Другий день ще цікавіший і насиченіший на події. Це й стрибки у воду,

і проходження найкращих порогів Черемошу,

перегони, відпрацювання дій в екстремальних ситуаціях у випадку кіляння (перевертання) катамарану та водяна битва.

Сухим не залишився ніхто, власне як і незадоволеним.

Коли виносиш катамаран на берег Вижниці, то з сумом розумієш, що все закінчилось, але в той же час думаєш і мрієш про нову зустріч з норовливим Черемошем.