Найвищий водоспад Карпат

Як відомо з прислів’я, вічно можна дивитися на три речі: як горить вогонь, як тече вода, і як працює інша людина. І якщо з першим і третім в мене якось не склалось, то річки, озера, а особливо водоспади, для мене є визначальним фактором у складанні маршруту для подорожі. Тож миритися з тим фактом, що я не був на найвищому водоспаді Карпат, не хотів і не збирався. Як тільки мої товариші запланували у наступну подорож Мармароси, я одразу попросив обов’язково включити в наш маршрут Ялинський водоспад.
Як не дивно, але й у наші часи ще знаходиться місце невідомому та незвіданому. Місцевим мешканцям цей водоспад певно був відомий давно, та й деякі туристи про нього знали, але те що це найвищий водоспад визначили лише в 2011 році. До цього найвищим вважався Манявський водоспад (17,5 метрів), та Ялинський виявився значно вищим, 26 метрів.
Після двох днів милування червоною рутою на кам’янистих схилах Мармаросів ми відправились реалізовувати мою чергову мрію. Зазвичай усі піднімаються до водоспаду знизу від річки Білий куди впадає Ялин, та ми не шукаємо простих шляхів і спускались до водоспаду зверху.
Другу ніч походу ми провели на полонині Шевора. Після полонини Лисича де було пару сотень людей і потужний фестиваль, засинати у абсолютній тиші було незвично та приємно. Наступного ранку виступили по туристичному стандарту (макарони з тушонкою+кава) і полізли на гору Щевора (1466 м) звідки відкривався краєвид на 360 градусів.

Стежка періодично зникала


тож доводилось звірятись з мапою і з GPS


та йти прямо через афини періодично спиняючись на поїдання вже стиглих місцями ягід.

 
Щойно розпочали спуск нас чекала неприємна знахідка. Голова оленя, зовсім нещодавно відрізана, а судячи з відсутності крові поряд, то браконьєри здійснили свою чорну справу не в цьому місці.
 

Я ніколи такого не зрозумію. Що штовхає людей на такі речі? Адреналін, здобич, бажання стріляти? Зараз є місце в Україні де все це є у надлишку. Та у більшості випадків такими ось мисливцями виявляються мажори й діти чиновників, які вже точно ніколи не потраплять у зону АТО.

Та на щастя виродки зі зброєю ще не всіх тварин перестріляли. Буквально на пару сотень метрів нижче я почув крик: «Олень!» від хлопців що йшли попереду. Олень певно теж був дуже здивований нашій появі, і якщо міг би, то теж би перелякано закричав: «Люююдиии!». Та він мовчки, граційно, ніби вихваляючись своєю стрункістю та розкішними рогами, у три стрибки подолавши пару десятків метрів зник. Я за цей час встиг лише взятись за застібку на кофрі, а про те щоб дістати фотоапарат і мови не було.

Захоплені тим, що побачили такого красеня всього в 5-10 метрах від себе, вже з кращим настроєм йдемо на звуки водоспаду. Шум води наростає, і ось він Ялинський водоспад.
 

Каньйон вузький, тож і сфотографувати його у всій красі важко. Тому щоб відчути його велич, та й кожного водоспаду, потрібно почути як він з тобою говорить голосним шепотом, як він тобі грайливо усміхається на сонці,


як краплі води відриваються від потоку і з висоти пірнають виконуючи декілька піруетів у повітрі, ніби очікуючи потім оцінок за свій стрибок.

У такі моменти згадується лише фраза із заїждженої по телебаченню реклами: «І нехай увесь світ зачекає!».

А якщо і цього буде замало то раджу стати під водоспад, підняти голову догори і подивитись у його майже прозорі очі.

Той погляд природи щирий і пронизливий. Після цього, я впевнений та вірю, що більше ніколи у цієї людини не виникне бажання викинути сміття в лісі, забруднювати річки чи стріляти у беззахисну тварину.