Танок світла

Світанок. Не знаю точно походження цього слова, але у мене завжди складалась асоціація, що це «танок світла». Хто бачив світанок у горах, той, певно, зрозуміє чому.
Горизонт тане у рожевому кольорі з нетерпінням очікуючи появи розпеченої зірки і вона не змушує себе чекати, проявляючи свою пунктуальність.

Кожен схід сонця як народження нового життя. Стоячи на вершині гори і дивлячись на те як розпечене жовте кружельце обережно виринає із-за гір, розумієш, що у тебе є цілий день, ціле життя до заходу сонця, і ти не маєш права змарнувати свій шанс телевізором, комп’ютером чи диваном.

Сонце швидко набирає висоту і починає свій танок світла. Поки одні промінці як масло топлять ранковий туман, інші граються на камінчиках Горган, відігріваючи їх після прохолодної ночі.

Навіть суворий карпатський вітер, вражений цією грою, стає сентиментальним і на його обличчі з’являється ледь помітна тепла посмішка.

З якимось відчуттям певної втрати усвідомлюєш, що сонце в моєму житті сходило тисячі разів, а я красу народження нового дня бачив всього кілька десятків раз.

Завжди думав що я зробив якщо б дізнався, що жити лишилось один день. Тепер, схоже, я знаю відповідь. Я б пішов у гори востаннє дивитись на ранковий танок світла.