Хочу в гори!
«Хочу в гойи, хочу в гойи, не хочу поїзь», невпинно повторювала дворічна Катруся в ранішньому дизельному потязі до Коломиї. Я заздрив їй, адже свій перший більш менш серйозний похід в Карпати я реалізував лише після 30. А вона на в свої 2 рочки була навіть вище за мене, підкоривши гору Пруташ в Чорногорії, яка більш ніж на 300 метрів вища за нашу Говерлу.
Що так тягне її в гори вже зараз, які в неї відчуття, як вона все бачить? Ці питання крутились в моїй голові усю дорогу, тож я вирішив спробувати подивитись на все її очима і написати розповідь про чергову подорож Карпатами у мальовничі Ґорґани від неї.
Батьки збирають наплічник, значить я знову буду кататись у зручній переносці. Кажуть, що ми йдемо туди де багато камінчиків, які називають в залежності від розміру цекотами, греготами чи горганами. Та мені всі ці незрозумілі слова поки ні до чого, аби в потязі знову дали смачну булочку з афинами. Хоча якщо чесно, останнім часом розумію, що усі ці булочки, то для однорічних, тепер мене приваблює справжня їжа похідників, — сирокопчена ковбаса.
Ох і довго ми тими потягами їхали, а потім ще машиною, чого тільки не перетерпиш заради тих гір, хоча я активно висловлювала свою негативну позицію щодо потягу і авто. Але мене вже саджають у переноску, тож я мабуть таки пробачу їм усю цю складну логістику подорожей.
Ніби збирались у дикі карпатські місця, а тут прямо парад гламуру, що зветься Буковелем.
Кажуть, що тут катаються на лижах, та я побачила тільки голих людей у озері, можливо і у лижах, та видно не було.
Вкотре пристають до мами тітоньки з дурними запитаннями, а як же вона така маленька і в гори… Що ви розумієте? Я ж не питаю вас, а як ви витрачаєте в 50 разів більше грошей, а бачите в 50 разів менше ніж я?Ну нарешті прохолода лісу, журчання кришталево чистої гірської річки і відсутність людей.
На підйомі мамі важко. Дарма я мабуть ту булочку з’їла, стала занадто важкою, та й про фігуру пора вже думати.
О коровки, зараз би молочка. До речі, чому всі постійно питають мене як каже коровка? Змушена кожного разу відповідати «Мууу», а то звідки вони про це дізнаються?
Татко з дядьком п’ють якісь ліки чеські.
Ну та й біс з тими Карловими Варами, у мене є кампот.
Не дали поїсти нормально… Чомусь мама, татко та дядько Олексій побачивши чоловіка тих корівок, який вороже до нас наближався, за 10 секунд зібрались, схопили мене та втекли до лісу. А той бичок ще довго бився головою об стовпчик з маркуванням маршрутів.
Починається різкий та небезпечний підйом, тож я краще спати, аби не бачити цього всього і не чути як мама матюкає дядька Олексія, який настояв на цьому маршруті.
Я прокинулась і виявилось, що «взяла» чергову верхівку. На цей раз Малий Горган, 1592 метри над рівнем моря. Мушу вилазити з переноски, бо хочу на пам'ять сфотографуватись з батьками. Та й потім колегам у садочку покажу, нехай заздрять «матрацники»!
Ну та доста відпочивати. Мамцю клади назад мене в рюкзак і вйо на Синяк, я там ще не була.
Подорож стала екстремальнішою, суцільне каміння, воно цекотить під маминими ногами і стає зрозуміло чому їх називають цекотами. І хоча стало більше трясти та краса навколо милує навіть моє дитяче око.
Все ж таки, що не кажіть, а Ґорґани то є однією із смачних карпатських родзинок, як у булочці, хоча я більше полюбляю з афинами.
Ще одна гора підкорена мною, на цей раз Синяк (1665 м). Можна і підкріпитись після такого переходу. Я переживала за маму, знервувалась, тож зголодніла.
Подобаються мені походи в гори, носять всюди, їсти дають смачненьке кожного разу як стають. Підозрюю, що ще пару років і такої шари більше не буде, змусять саму ходити, ще й наплічник дадуть. Не знаю чи буду я так любити гори тоді. Ну та геть дурні думки, ми вже доходимо до місця ночівлі на полонині Хом’яків.
Стомилась я з вашими походами, тому давайте кашу і я йду спати. О, принесли свіженьке молоко, щойно від корівки. Тож я на ніч вип’ю трохи, якщо ви не проти. Нууу, за похід! А ви можете собі далі пити свої ліки і фотографувати серед ночі небо.
Дивні ці дорослі. Що їм спати не хочеться? О пів на третю фотографують місяць,
о п’ятій вже сонце… Я мастила то всьо, і спала як дитина.
Ось вічно коли прокинусь всі мені не подобаються. Та за пів години вони знову милі люди, тим більше борщик смачнючий приготували.
Настрій покращено, і я готова йти далі.
Кажуть, що ми не йдемо на Женецький водоспад, тільки дядя Олексій, бо він схиблений на них. Дивний. Ну тече собі вода і тече. Тим більше я там була минулого року, принципово нового там, думаю, не побачу. Взагалі, хочеш купатись, лізь вдома у теплу ванну, вмикай душ і буде тобі водоспад.
Знову ці потяги. Сумно повертатись в Чернівці. Знову ця буденність. Каша, печиво, кампот, садочок, додому у чотири стіни. Це як якесь замкнуте коло. Хочу в гори! Хочу в гори!!! Хочу в гори!!!
12 коментарів