Хочу в гори!

«Хочу в гойи, хочу в гойи, не хочу поїзь», невпинно повторювала дворічна Катруся в ранішньому дизельному потязі до Коломиї. Я заздрив їй, адже свій перший більш менш серйозний похід в Карпати я реалізував лише після 30. А вона на в свої 2 рочки була навіть вище за мене, підкоривши гору Пруташ в Чорногорії, яка більш ніж на 300 метрів вища за нашу Говерлу.

Що так тягне її в гори вже зараз, які в неї відчуття, як вона все бачить? Ці питання крутились в моїй голові усю дорогу, тож я вирішив спробувати подивитись на все її очима і написати розповідь про чергову подорож Карпатами у мальовничі Ґорґани від неї.
Батьки збирають наплічник, значить я знову буду кататись у зручній переносці. Кажуть, що ми йдемо туди де багато камінчиків, які називають в залежності від розміру цекотами, греготами чи горганами. Та мені всі ці незрозумілі слова поки ні до чого, аби в потязі знову дали смачну булочку з афинами. Хоча якщо чесно, останнім часом розумію, що усі ці булочки, то для однорічних, тепер мене приваблює справжня їжа похідників, — сирокопчена ковбаса.

Ох і довго ми тими потягами їхали, а потім ще машиною, чого тільки не перетерпиш заради тих гір, хоча я активно висловлювала свою негативну позицію щодо потягу і авто. Але мене вже саджають у переноску, тож я мабуть таки пробачу їм усю цю складну логістику подорожей.

Ніби збирались у дикі карпатські місця, а тут прямо парад гламуру, що зветься Буковелем.

Кажуть, що тут катаються на лижах, та я побачила тільки голих людей у озері, можливо і у лижах, та видно не було.

Вкотре пристають до мами тітоньки з дурними запитаннями, а як же вона така маленька і в гори… Що ви розумієте? Я ж не питаю вас, а як ви витрачаєте в 50 разів більше грошей, а бачите в 50 разів менше ніж я?Ну нарешті прохолода лісу, журчання кришталево чистої гірської річки і відсутність людей.

На підйомі мамі важко. Дарма я мабуть ту булочку з’їла, стала занадто важкою, та й про фігуру пора вже думати.   
О коровки, зараз би молочка. До речі, чому всі постійно питають мене як каже коровка? Змушена кожного разу відповідати «Мууу», а то звідки вони про це дізнаються? 

Татко з дядьком п’ють якісь ліки чеські.

Ну та й біс з тими Карловими Варами, у мене є кампот. 
Не дали поїсти нормально… Чомусь мама, татко та дядько Олексій побачивши чоловіка тих корівок, який вороже до нас наближався, за 10 секунд зібрались, схопили мене та втекли до лісу. А той бичок ще довго бився головою об стовпчик з маркуванням маршрутів.

Починається різкий та небезпечний підйом, тож я краще спати, аби не бачити цього всього і не чути як мама матюкає дядька Олексія, який настояв на цьому маршруті.

Я прокинулась і виявилось, що «взяла» чергову верхівку. На цей раз Малий Горган, 1592 метри над рівнем моря. Мушу вилазити з переноски, бо хочу на пам'ять сфотографуватись з батьками. Та й потім колегам у садочку покажу, нехай заздрять «матрацники»!

Ну та доста відпочивати. Мамцю клади назад мене в рюкзак і вйо на Синяк, я там ще не була.
Подорож стала екстремальнішою, суцільне каміння, воно цекотить під маминими ногами і стає зрозуміло чому їх називають цекотами. І хоча стало більше трясти та краса навколо милує навіть моє дитяче око.

Все ж таки, що не кажіть, а Ґорґани то є однією із смачних карпатських родзинок, як у булочці, хоча я більше полюбляю з афинами.

Ще одна гора підкорена мною, на цей раз Синяк (1665 м). Можна і підкріпитись після такого переходу. Я переживала за маму, знервувалась, тож зголодніла.

Подобаються мені походи в гори, носять всюди, їсти дають смачненьке кожного разу як стають. Підозрюю, що ще пару років і такої шари більше не буде, змусять саму ходити, ще й наплічник дадуть. Не знаю чи буду я так любити гори тоді. Ну та геть дурні думки, ми вже доходимо до місця ночівлі на полонині Хом’яків.

Стомилась я з вашими походами, тому давайте кашу і я йду спати. О, принесли свіженьке молоко, щойно від корівки. Тож я на ніч вип’ю трохи, якщо ви не проти. Нууу, за похід! А ви можете собі далі пити свої ліки і фотографувати серед ночі небо.
Дивні ці дорослі. Що їм спати не хочеться? О пів на третю фотографують місяць,

о п’ятій вже сонце… Я мастила то всьо, і спала як дитина.
Ось вічно коли прокинусь всі мені не подобаються. Та за пів години вони знову милі люди, тим більше борщик смачнючий приготували.

Настрій покращено, і я готова йти далі.

Кажуть, що ми не йдемо на Женецький водоспад, тільки дядя Олексій, бо він схиблений на них. Дивний. Ну тече собі вода і тече. Тим більше я там була минулого року, принципово нового там, думаю, не побачу. Взагалі, хочеш купатись, лізь вдома у теплу ванну, вмикай душ і буде тобі водоспад.

Знову ці потяги. Сумно повертатись в Чернівці. Знову ця буденність. Каша, печиво, кампот, садочок, додому у чотири стіни. Це як якесь замкнуте коло. Хочу в гори! Хочу в гори!!! Хочу в гори!!!

12 коментарів

Roman Tymofiychuk
От молодець… Нагадало мені мою публікацію Мама+1))) А лаяти треба не дядю Олексія, а мене — бо то я порадив той маршрут!
Олексій Пономаренко
Я як міг брав всю провину на себе, і намагався говорити що ти не при чому)
Roman Tymofiychuk
З мене снятинськоварські ліки… Настоюються от якраз))
Олексій Пономаренко
і потім сировина та рецепт)
Павло Артемишин
Гарно! А вислів в 2 роки: «Я мастила то всьо, і спала як дитина» просто, я чуть не впав ;)
Олексій Пономаренко
Дякую, то всьо Катруся надихає) Вона майже таку кількість походів пробила як і я)
Максим Рижук
Мамі респект… В спеку каміннями 24 кг…
Олексій Пономаренко
Я взагалі Оксаною пишаюсь, і Сєрий думаю теж, просто виду не подає))) Тому мені на спуску з Синяка було трохи незручно перед нею за цей маршрут)
Alona Sazanova
Була тут років 7 тому. Почитала твій текст і знову захотілося. А мамі з маленькою дівчинкою справді респект.
Олексій Пономаренко
Так в чому проблема? Коли мені хочеться, я йду)
Alona Sazanova
Та я вже кілька років нікуди не виїжджала і форму фізичну втратила, боюсь, що здохну на першому ж підйомі. Я от бачу чи добре натренувався: і з рюкзаком і з великом ( читала твій текст про Хрещатик, от куди обов«язково треба з»їздити, багато чула про це місце, але ніколи не була). Я на якийсь серйозний маршрут зараз просто неспроможна, треба з чогось легенького починати. Якісь типу матрасні варіанти ))) Просто коли читаєш твої тексти, починаєш розуміти, як скучила за Карпатами. В тебе гарно виходить цікаво писати про свої гірські мандрівки.
Олексій Пономаренко
Скільки ходжу в гори, в тому числі з новачками, ще жодного летального випадку на підйомі не було))) Чи ти думаєш, що в гори ходять тільки ті, які в спортзал бігають? Цього разу з нами був дідусь, якщо його так можна назвати, 72 роки.
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте