Вижниця вихідного дня

Вкотре переконуюсь сам і розповідаю вам, що головне це рішуче бажання не сидіти вдома у телевізора чи за компом у вихідний. А куди податись, на наше буковинське щастя, завжди знайдеться. Один із яскравих прикладів, — Вижниця, або «ворота в Карпати», як їх інколи називають.
Отже як лікар прописую вам ПВД (похід вихідного дня). Рецепт простий. Встаємо раненько, вмикаємо комп і дивимось розклад маршруток на Вижницю з основного автовокзалу Черніців. Якщо занадто довго спали, то додаємо буси які їдуть з АС-4 , що на «Добробуті» поруч з Калинкою. Звідти їдуть з 9:30. Ну, а якщо хочете попасти на захід сонця, то дивіться розклад АС-3 з Дріжджзаводу, там маршрутки з 16 години. Беремо канапки, водичку, цукерки в маленький наплічник і поїхали відпочивати.
Якісь півтори години і вже у Вижниці. Йдемо в бік мосту через Черемош, який веде в село Кути Івано-Франківської області і навпроти посту ДАІ повертаємо на вулицю Назарія Яремчука, що йде через весь кут піл назвою Рівня. На цій же вулиці є й музей видатного буковинського співака і за бажання його можна також відвідати.
Через 4 кілометри буде тур комплекс «Кремениця», де, до речі, можна і перекусити, але там не бував тож за якість кухні нічого не можу сказати.


Та якщо зараз там табір для американських, англійських та українських дітей з ціною путівки 1300 доларів, думаю кухня мала б відповідати стандартам.
А навпроти комплексу надзвичайний за красою поріг на річці Черемош, який і дав назву тур комплексу. 

До повені він був потужнішим і колись навіть президент-бджоляр сплавлявся тим порогом на рафті, а зараз він хоч і відновлює свою силу та ще далекий від тих часів.
 

Тут можна позагоряти і освіжитись у прохолодних водах Черемошу. Відпочивши крокуємо далі по дорозі і через метрів 300 наліво йде дорога на хутір Малинешний. Я звичайно не можу з фотоапаратом пройти повз гарні квіти, які виблискують на сонці ранковою росою.
 

Навіть бджоли вже снідають квітковим пилком, а в мене в шлунку порожнє.
 

Та ось дорогою трапився і мені сніданок. Застрягаю серед ожин хвилин на 10.


Проходжу останню хату на хуторі з гарним ставочком і рушаю у гору.
 

На дальньому фоні видніється село Тюдів Івано-Франківської області, а попереду дахи будиночків хутору, що сховався від цивілізації в мальовничому куточку Карпат.
 

Ще 5 хвилин і виходимо на гарну полонину звідки відкривається чудовий краєвид. А аромат різнотрав’я просто зводить з розуму.


Хочеться дихати на повні груди щоб забрати з собою хоча б кілька міліграмів цього карпатського парфюму.


У пошуках афин знайомлюсь з місцевими мешканцями, та вони мовчазні. Певно в мене не та вимова, тому вони не відповіли мені.
 

Та кисло-солодкі ягоди я все ж знаходжу і влаштовую собі другий сніданок. А дорогою бачу багато козариків, білих грибів, лисичок, біликів, голубінок, і розумію, що дарма забув взяти пакет.
Спуститись в потрібне місце зверху то справжній квест, навіть для місцевих. Адже стежок, які розходяться на хребті багато, а внизу вони одна від одної виходять на значній відстані. Я вкотре спускаюсь стежкою якою раніше не ходив і виходжу позаду тур комплексу. У таку спеку і не скупатись то для мене гріх, тож не зважаючи на бруднувату через нічний дощ воду, я знову стрибаю зіркою)
 

На Чернівці остання маршрутка з Вижниці йде о 18:30 або о 19 Путильский автобус і вже о 21 годині можна сидіти вдома милуватись світлинами та згадувати з користю для душі проведений день в одному із дивовижних місць України.