«Мені нічого не потрібно, в мене все є!»

Ці слова 76-річної жінки на одній з карпатських полонин настільки запали в мою душу, що хочеш не хочеш, а переосмислюєш деякі речі. Розумієш всю нашу місцями навіть комічну прив’язаність до матеріальних благ, які ніколи не замінять духовних.
Та кожна подорож починається з пакування наплічника. Лише найнеобхідніше, але з урахуванням довготривалості походу, ваги показують 27 кілограмів. Важко, та про це забуваєш, коли виходиш з дизелю у інший світ.
 

Вперше я мандрував сам, оскільки основна група йшла на точку зустрічі з Пасічної, а я заходив з іншого боку, з Дори. Враховуючи, що мені потрібно було пройти значно більше, я налягав на трекінгові палиці, обливався сімома потами, а під час відпочинку знімкував красу


та дихав на повні легені ароматами різнотрав’я.   
 

Перша точка на маршруті була «Білий камінь». Нагадує наші протяті каміння у Вижницькому районі, а за кількістю сміття і надписів взагалі тримає лідерство.
 

Далі було знайомство з нафтовою промисловістю Карпатського регіону. Вперше в житті побачив як працюють нафтові помпи.


А поки розглядав під’їхав службовий «Урал», що віз нафтовиків на зміну, і мене люб’язно взяли з собою. Я зекономив години дві, а ще як мінімум годину зекономив на другому службовому авто нафтовиків, яке звозило працівників після зміни в інший бік, саме до точки зустрічі з моєю групою біля гори Підсмерічок.
 

Група трохи заблукала і вийшла до місця зустрічі лише годин через 5, а я тим часом встиг подрімати у лагідних травах під горою Шуваренка


і познайомитись з місцевими мешканцями у колибі.
Діти нарізали та сушили гриби, дід помандрував за ягодами, а бабця готувала вечерю.
 

Не балувані великою кількістю туристів гуцули зазвичай щедрі і пригостили нас усіх будзом, ввечері ще й молока дали безкоштовно, а до цього запрошували в них переночувати якщо моя група так і не прийде.
 

Та найбільше вразила, звичайно ж, 76-річна жінка, яку ми зустріли поруч з колибами на спуску з Підсмерічка вже наступного дня. Незважаючи на свій вік вона як мураха, швидко, але в той же час чітко і акуратно поралась по господарству. Побачивши нас, вона запросила «на молочко» і винесла відро кисляку. Нас було 10 чоловік тож ми мабуть вполовинили прохолодний гуцульський кефір. Вже маючи досвід спілкування з місцевими на маршрутах де багато туристів ми запропонували гроші, та жінка відмовилась. Йдучи, один із нашої групи все ж поклав під відро 20 гривень. Ми спустились вже майже на кілометр від колиб, коли почули жіночий голос за спиною. Незважаючи на наш темп вона легко наздогнала, віддала гроші та сказала: «Навіщо мені гроші? Мені нічого не потрібно, в мене все є!». 
В такі моменти стає соромно і хочеться проковтнути ту двадцятку, якою ми, хоча й з добрими, звичайно ж, намірами, намагались заплатити за щирість, щедрість та гостинність.
Негативні думки з нас взявся знімати казковий ліс, 

хоча у такси «Єви» настрій все одно не покращувався, бо певно знала, що нам ще довго йти.


А потім нас захотів прполоскати дощ, якого за прогнозом мало бути багато, та небесна канцелярія була до нас доброю цього разу, і це був чи не єдиний дощ за кілька днів.
 

Не дивлячись на те що він тривав хвилин 15, ми змокли до нитки, тому у перший на нашому маршруті водоспад можна було лізти в одязі. Але тему водоспадів у цій мандрівці я розкрию в наступній розповіді.
Та не поділитись з вами хоча б краплинками чи сходинками Кудринецького водоспаду, вже зараз, було би злочином з мого боку :)