Водоспади краси

Кожного разу наближаючись до нового водоспаду з посиленням гуркоту води, посилюється серцебиття. Уява малює його казковий образ. І ось останній поворот і ніби через дверцята старої шафи ми потрапляємо у зовсім інший світ.

Всі твої картини уяви виявляються нікчемними копіями справжнього шедевру природи.  Кудринецький водоспад творець виконав у стилі «пострадянського під’їздизму», — нерівні розбиті сходи та висока вологість :) Щоправда запах зовсім інший. Свіжий післядощовий подих прохолоди лісу з легким та ніжним ароматом ялівцю та буку і солодкуватими ягідними нотками ожини, малини та афин. Мабуть саме так пахне свобода.
 

Всього пару годин і знову хвилювання, перед черговим знайомством. Кожен раз як перше побачення. Стоїш, чекаєш, нервуєш. Щохвилини перевіряєш чи бува не став годинник, прислуховуючись до його тікання. Мусолиш у руці той скромний та сором’язливий букет. Вона з’являється, і ти знову забуваєш про все на світі.
Водоспад Черник після невеличкого каскаду, різко повертає наліво і зривається з висоти 5 метрів вихваляючись перед всіма своїм міцним прозорим біцепсом.

Щоб зрозуміти його потрібно обов’язково завітати до нього. Послухати, що він говорить. Подивитись як він насолоджується досконалістю кожної своєї краплі. Ніби в армреслінгу позмагатись з ним силою, і поважно визнати свою поразку.

Зранку я прощаюсь з Черником, щоб після важкого підйому та спуску, нестерпної і спекотної маршрутки і ще кількох кілометрів пішки опинитись у новому Едемі.

Навіть, якщо ти бачив ці водоспади раніше на фото в інтернеті при підготовці походу, опиняючись біля нового витвору природнього мистецтва, ти розумієш наскільки ще недосконалі фото та відео-технології у передаванні усіх барв та звуків, що вихоплюють очі та вуха вживу.
Біля ріки Салатрук, утворилось невеличке крижане та прозоре озерце.

Його живить своїми кристально-чистими водами невтомний та нестримний водоспад Салатручіль.

Суворе, з зеленим мохом на чолі каміння, роз’єднує його навпіл створюючи справжній стереогуркіт водяних потоків.

На ранок я прощаюсь з ним, а він у відповідь посміхається у дзеркальному відображенні озера.

Я відправляюсь на пошуки нових водоспадів, щоб знову відчути хвилювання  і посилене серцебиття від першої зустрічі, справжній подив від його холоду, відчуття, що зараз захлинешся надлишком кисню у безпосередній близькості, по боксерські міцні та точні удари води по тілу і, звичайно ж, ту неймовірну музику, що нагадує за своєю величчю та потужністю «Оду до радості» Бетховена.