Європейський weekend

Ранок 30 серпня починався о 3 годині важким підйомом, і це не на гору, а з ліжка. Цього разу на горизонті маячила туристична родзинка – гора Чивчин, що на кордоні з Румунією. Але попереду важка дорога…
Я ж не збирався святкувати день народження і ніби й не святкував особливо… але 2 години сну, надмірна сухість у роті і щось важелезне на плечах, вказувало на протилежне. Та розпочався похід з приємностей, — вітання, різнокольорові кульки, тірамісу і гарний, потрібний у походах, подарунок. За що усім щиро дякую.

Гора Чивчин розташована у Верховинському районі на державному кордоні, тому потрапити туди не так просто, а за радянських часів взагалі майже було не можливо. До села Буркут, звідки починається маршрут, не ходить жоден транспорт, оскільки у селі проживає лише одна жінка. Більшість будинків у напівзруйнованому стані і саме тут файно б знімати якийсь український хорор. Хоча будується і хтось із крутеликів, оскільки все масштабно і з розмахом.
Саме через важкодоступність Чивчинські гори настільки цінні для туристів. Від Верховини до Буркута дорога це поняття відносне, але ми потихеньку продираємось нашим «Спрінтером». Не забувши взяти дозвіл на погранзаставі в Шибеному ми споглядамо крізь вікна за смарагдовим Чорним Черемошем, з яким завтра ми маємо дуже «тісно» познайомитись.

У Буркуті є мінеральне джерело залізної води. Це друге для мене після Квасів джерело, де вода виходить з під землі вже слабогазована. Вода холодна, смачна і помічна, враховуючи мій непростий ранок.
Та старт маршруту змушує мобілізувати усі сили. Такого стрімкого і довгого підйому я ще мабуть не бачив, але усе компенсує вид з полонини Прелучний на виході із лісу, ніби вибачаючись за втрачені калорії.

Відновлюємо втрачене ягодами на ходу і невдовзі виходимо на кордон з Румунією.

Хтось можливо подумав, яка жахлива «колючка» на кордоні. Та насправді колючий дріт то не кордон. На кордоні його взагалі немає, а є дорога. Зліва Україна, справа Євросоюз, і хтось здається саме взяв «пермесу» і з нього фоткає нас. :)

Попереду ще один невеличкий підйом, тож потрібно терміново набратись сил. В тіньочку під деревами швидко зникають канапки та пляшечка «Бєхєровки». Ну ще по 50 «Червоненького лейблу» за днюху і в дорогу.
Колись в дитинстві був переконаний, що як тільки перетну кордон то там все буде по іншому, і трава зеленіша і дерева більші. Але в горах певно то правило не діє, піди вгадай де тут ЄС.

Та несподівано я бачу в Румунії озеро і щасливих заможних європейських овець, але сфотографувати нормально  через горбічок не є можливим. Озера то моя слабкість, і я оформлюю терміново-тимчасову візу на 300 метрів, щоб ту красу зазнімкувати.

Вода і сили вже скінчилися, Чивчин ніби прямо перед нами, але ще добру годину ми топчемо кордон до омріяної гори. Під нею, ніби у казці, на сонці переливається кришталево чиста, прохолодна, джерельна вода, яка надає +80 до сили на підйомі на 1766 метрів.

Дивний стан часто настає на вершині гори. Можливо то як підлітковий секс. Ти прагнеш добитися тієї дівчини, докладаєш зусиль, граєш на гітарі «Лиш вону», даруєш дешеві парфуми на зекономлені на цигарках грошах і щиро віриш навіть, що ти дійсно там ніби закоханий, а потім… Втрачаєш інтерес після всього, і тобі навіть соромно за те, але нічого з собою не можеш зробити.
І ось стою я на  Чивчині, задоволений, щасливий, але спустошений, і ловлю себе на думці, що вдруге я до цієї вершини можу не повернутись, а пройти по траверсовій стежці.

Коли я чув від товариша про двоповерховий будинок під Чивчином на полонині Мількова з сауною і басейном то звичайно думав, що це жарти. Та він дійсно є, хоча і в занедбаному стані. А ми саме в ньому розквартировуємось. Місця стало всім, а дівчата одразу обрали номер з видом на Чивчин і прикрасили інтер’єр живими квітами.

А далі вечеря. У будинку є столи, лавки, тож сьогодні ми не на карєматах, а єк «білі люди». Що й казати, ганебний, максимально наближений, вплив загниваючого Заходу. :)
Чи не вперше похід був без кулінарних витребеньок, а банальна гречка з пармезаном ))) Ну, а «павших» раніше чеських та шотландських помічників на столі змінюють їх вірменські та угорські друзі, а потім і вітчизняним виробником не гребували.
Зранку ми йдемо в інший бік дякуючи за гостинність Чивчину і нашому будинку.

В один прекрасний момент ми губимо стежку і починається наша улюблена гра у «гепу». А власне ось і вона не забарилася.

Розділившись на спуску та маючи рації, ми все ж майже одночасно зустрічаємось на злитті Добрина і Чорного Черемошу.
Наявність гарної місцини глибиною у два метри, автоматично робить її для нас місцем «Cheremosh Cold Water Challenge».

Далі наш мальовничий маршрут йде по Чорному Черемошу. Стежка звичайно є, але на поворотах річки вона відповідно переходить на інший бік, тож доводиться і нам туди переходити. І так 20 разів. Місцями це мілководдя, але коли в гірську річку з потужною течією занурюєшся вище колін то йти майже не реально, оскільки зносить і трохи екстріму ковтнути вдається.

Місцями стежка зникає і доводиться йти просто річкою по 100-200 метрів.

Та місця ті доволі такі дикі і відчуваєш якийсь такий неймовірний інтим з природою. Здається, що ви лише удвох зараз і ти втрачаєш голову обережно озираючись чи бува хто не зайде.

Та потрібно повертатись. Хоча й в найкраще місто, але це зажди важко робити. А щоб не було так гірко спинімося у Верховині біля пивоварні, там кажуть гарний солод використовують.  

Інколи мені хтось зі знайомих каже у Чернівцях: та що можна такого встигнути зробити, побачити та відпочити за добу? Мені завжди стає смішно...

3 коментарі

Олексій Пономаренко
Знову використав кілька світлин Тараса Михайловича, і дяка йому з занесенням у металеву кружку в найближчому наому поході.
На, а за звичкою, звітову частину про Чивчин прикрашає чудова розповідь від Романа Тимофійчука — «Келія самотності»
Dmytro Umanets
Супер!!! Прочитав на одному диханні.
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте