Новий рік з присмаком Мармаросів і мерзлого олів’є

Центнери олів’є, тисячі мандаринок, цистерна горілки і води з бульбашками, душні квартири, важкий похмільний синдром, відсутнє перше січня… це орієнтовний сценарій стандартного Нового року. Окрім 2000-го, який я зустрів в електричці після втечі у міліцейській формі з чергування, усі свята проходили в квартирах. Тому насичений на гори рік я мав відповідно провести та зустріти новий в горах.
Прогнози погоди лякали суворими морозами, але потім все стало на свої місця і було не нижче 20 градусів. Місцем святкування Нового року ми обрали Мармароси і затишний будиночок на полонині Лисича. Після реставрації його «Карпатськими стежками» він має пічку, пластикові вікна, а усі щілини позадували монтажною піною.

Описувати черговий квест з добиранням не буду, скажу лише банальне: «довбана Укрзалізниця!!!». Через це ми стали на маршрут замість 8 ранку о 14 годині, тому до сутінок лишалось лише три години. Після того як відмовилась від походу єдина представниця прекрасної статі, ми змінили маршрут на більш складний, з заходом на Ялинський водоспад.
Звернувши з основної дороги ми швидко набрали висоту і зі стежки відкрився вид на хребет, яким проходить державний кордон між Україною і Румунією.

В лісі швидко темніло тому знайшовши рівне місце ми розпочали готуватись до вечері. Хтось встановлював намети, хтось розпалив ватру і готував супчик та чай, а хтось і справді корисні речі робив, розбавляв спирт.

Градусник показував -12 та ми максимально утеплились, я навіть не всі теплі речі використав, а потім зігрілись гарячим супчиком, замерзлими відбивними та іншими смаколиками.

Температура впала до -15 але у нас біля ватри було тепло і комфортно. Та засиджуватись теж не стали, не літо все ж. Спали втрьох в одному наметі, щоб було тепліше, а мій одномісний намет слугував складом для наплічників.

Спалось в теплі навіть без зайвого одягу, ночував в термобілизні.  Третій іспит морозами мій спальник витримав гідно.
Зранку швидко поснідали та у сонячний промінчиках, що пробивались крізь гілки дерев, рушили до водоспаду. Попереду був найважчий у моєму гірському житті день, але в 9:30 ми ще про це не підозрювали, хоча можливо підсвідомо десь і здогадувались.

За годину ми вже були у найвищого водоспаду Карпат. Про враження від крижаного царства я вже розповідав, тож не буду затримуватись на цьому, адже попереду улюблені карпатські пригоди під назвою «гепа» і «повна гепа».
Обіцяний досвідченими мандрівниками райшток закінчився через 5 хвилин. Ми вирішили притримуватись курсу не падати і не набирати висоту. Та коли все занадто добре на зустріч вам приходять спочатку повалені дерева, які нереально обійти без скидки або набору висоти у пару десятків метрів, круті схили, на яких навіть на снігу важко встояти і на закуску непрохідний молодняк, що дряпав руки і боляче давав ляпасів по обличчю. В цій нерівній боротьбі ми втратили мапу, яка випала із кишені, а в мене таким же чином втекли ключі від квартири.
Перша зупинка. Їжа упакована глибоко в рюкзаки, стояти більше 5 хвилин не можна, швидко остигаєш, тож перепаковуватись часу немає. На перекус мерзлий хліб, що був зверху та залишки чаю із півлітрового термосу. Води немає, оскільки при такій температурі вона швидко замерзає.
Знову знаходимо стежку, та сніг глибокий тож через сто метрів провалювань по коліно одягаємо снігоступи. Пару годин стежкою, навколо багато слідів кабана, зайця, вовка і ще якісь невстановлені нами. Ну що відпочили? — спитав у нас ліс, і знову позбавив стежки. Пригоди повторюються в тій же послідовності, тільки молодняк тепер абсолютно непрохідний, тож доводиться дертись вгору під значним кутом. І не питайте мене чому не має жодного фото за цю ділянку маршруту. )))
Через 5 годин жерсті, о 16 годині, ми абсолютно знесилені виходимо на марковану дорогу по якій тече потічок. Стараєшся себе контролювати не робити великі ковтки та крижана вода морозить аж до болі в мозку.
На деякий час ми розслабляємось. Ми розуміємо, що Новий рік ми точно будемо святкувати в теплі, а не в наметі, адже на дорозі вже блуд не зловить. Вечірнє сонце хоч і не гріє, але радує око, вода булькотить у шлунку, все чудово.

Згодом я бачу знайомі місця, якими ходив влітку і розумію, що ми ще дуже далеко і починається боротьба із собою і втомою. Навіть невеличкий підйом дається важко і після кожних 100 метрів зупиняєшся перевести подих. Але в усьому намагаєшся знайти позитив і на вимушених стоянках піднімаєш голову та споглядаєш за казковим лісом. Він неймовірний коли з одного боку підсвічується останнім світлом від сонця, а з другого вже доволі яскравим місяцем, хоча фотографія, як завжди, цього не передасть.
  

Вночі при місячному сяйві йти одне задоволення, навіть ліхтарик не вмикаєш. Близько 20 години ми виходимо на полонину Лисичу і прямуємо до будинку де готувались зустріти Новий рік п’ятеро полтавчан та двоє коломийчан. Що мені подобається в горах, то це як колиби та будиночки стають резиновими і ніхто ніколи нікого не вижене на вулицю, а навпаки напоїть чаєм та й спати покладе. Там де 5-місний будинок, легко поміщається і 10 чоловік, а за бажання і більше.
Першим ділом ми ставимо поближче до пічки головний новорічний пакет. В ньому крижані варені овочі на олів’є. Та проводжаємо старий рік мандаринками, яких я приніс повний казан, і смачним традиційним українським борщем, що приготували полтавчани.

Відмерзли овочі, і єдина дівчина в нашій компанії швиденько зробила святковий салат, без якого Новий рік би не настав.

Новорічний стіл готовий. Шампанського не було, але розбавлений спирт з мандариновими шкірками та коньяк на столі все ж присутні.

За 5 хвилин до нового року я ставлю фотоапарат на штатив і знімкую усю нашу компанію.

12 годину визначаємо по якомусь румунському радіо. І миттєво спалахують інші атрибути свята, — бенагльскі вогні.

Не обійшлось і без діда…точніше Дівчини Мороза, яка діставала чудернацькі подарунки зі свого мішка.

Дісталось з того міха і мені, і на пару годин я став жєбою.

Вже о другій годині ми повлягались спати. У когось зранку важкий маршрут, а ми втрьох вирішили нікуди не йти і «поматрацнічати» після надважкого 31 грудня, хіба що збігавши в радіалку з фотоапаратами на Піп Іван чи Берлибашку. Та погода мала на це свої погляди і зранку вкутала гори хмарами.
Ранок 1 січня був чи не вперше з часів повноліття без похмілля, та більш серйозні проблеми прийшли звідки я не чекав, та про це у наступній розповіді.

П.С. Дякую всім хто був поруч за чудове свято! 

Що було далі, читайте тут:

Небесна полонина

 

3 коментарі

Roman Tymofiychuk
Файний новий рік! І жєба класна, будеш убирав як основну шєпку?
Олексій Пономаренко
Я за цю зиму шєпку у Чернівцях вбирав один раз, ще пару раз у горах на стоянках. Але жєба файна, тож виходу немає)))
Dmytro Umanets
Моцно! Ріспект.
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте