Полтавська осінь

Сидячи за чашкою солодкого міцного чорного чаю з лимоном, я дивлюсь у вікно за примхами січня. Замість снігу, що переливається у променях сонця ніби діамант, на вулиці глибока волого-брудна осінь, з усіма її депресивними густими темними хмарами та болотяними цілунками на черевиках і штанах.
Саму ж сонячну та золоту осінь, яка цього року була надзвичайно тепла і ніжна,  я пропустив через стовідсоткову зайнятість на роботі в Полтавській області. Та все ж мені пощастило з місцем проживання, серед соснового лісу на березі річки Коломак.

Доводилось вставати раніше, щоб побігати ранковим лісом у перших променях сонця.

А після пробіжки, під шалені погляди тепло вкутаних рибалок, я стрибав у жовтнево-прохолодні води Коломака.

Місце на спорожнілому пляжі дитячого табору настільки зваблювало мене, що я намагався проводити там усі свої вільні хвилини.

Дивився як сонце пірнає у воду

і слухав тишу до тих пір, поки сутінки не починали нашіптувати подихами вітру серед верхівок сосен колискову.

Осінь я бачив лише в дорозі на швидкості 110 кілометрів на годину.

Різнобарв’я кольорів крізь брудне лобове скло автомобілю, ностальгічно нагадувало про мандрівки. Які ж зараз певно яскраві пожежі кольорів в листяних лісах Карпат.

Та до них рівно тисяча кілометрів асфальту.

Вже в останні дні мені вперше пощастило щось таки побачити на Полтавщині. Я побував в невеличкому райцентрі Козельщина, головною родзинкою якого є собор Різдва Богородиці.

Собор розташований на території жіночого монастиря, що був заснований у 1881 році.

Він будувався 6 років, і закінчено було його зведення у 1906-му.

Щось мені в ньому було рідне і знайоме. І лише у його стін, я зрозумів, що він мені нагадує архітектурну прикрасу моїх рідних Чернівців – університет.

Через брак часу я бачив небагато, але й це дозволяє мені вкотре переконатись, яка неймовірна і неповторна наша Україна. І я сподіваюсь, що там на небі бачать все що відбувається, і невдовзі в нас запанує мир. Якщо нам дарована така багата природа, якщо нашу землю захищають такі мужні патріоти, то невже ми не заслуговуємо бачити захід сонця у реальних кольорах, а не крізь пелену страждань, болю і диму?