Зимова казка Під Берди

У зв’язку з отриманим обмороженням напередодні Нового року, мені рівно на місяць довелось забути про гори. Та тепер палець відновився, хоча уваги до себе він тепер потребує в рази більше, тож і обережність тепер на першому місті. Тому маршрут був обраний із зимової класики, — Вороненко-гора Під Берда-Ворохта. Він відрізняється незначною складністю і чудовими зимовими краєвидами. Загалом цей маршрут прекрасний в будь-яку пору року, і мої весняні походеньки тут теж подарували мені багато чудових спогадів про солодку вату та незабутні враження післядощових ігор вітру і хмар.
Вперше наш похід мав реальний статус міжнародного оскільки з нами був хлопець з Канади. Том виїхав з Квебеку 7 місяців тому і з тих пір подорожує Європою і коли він звернувся з проханням зводити його в гори, я не міг звичайно відмовити людині доторкнутись до прекрасного. І тепер, коли він повернеться у Канаду влітку 2016 року, він привезе з собою і частинку наших Карпат у серці.
За традицією ранок почався з вітань іменинників, що встигли постарішати на рік напередодні походу. У нас це відбувається завжди якось гарно і по сімейному, з подарунками, кульками, гітарою, піснями, мандаринками та іншими смачними речами.

Відсутність снігу в Чернівцях, звичайно ж не дивувала, але відсутність його вже у Яремче і Микуличині стала насторожувати, та вже на під’їзді до Вороненко розпочався сніг з вітерцем, тож вийшли ми на зупинці «Зима».

Засумувавши за снігом і справжньою зимою нам не дошкуляли заморожено-кристалізовані краплинки, що вітер кидав нам у очі, навпаки настрій тільки покращувався.

Так непомітно для себе ми вибігли на полонину з рідною для мене назвою – Буковинка.

Звичайно ж всі хто ходив цим маршрутом не міг пройти повз гуцульский спортивний майданчик біля колиб і довжелезну гойдалку між двох смерек.

Ще година і ми між поривами вітру збігли на полонину Кирнички, що знаходиться у підніжжя гори Під Берда.

Оскільки колиба з пічкою на сусідній полонині Григорівка була зайнята, та й інші теплі колиби на маршруті також, довелось розміщуватись у зручній, проте неопалювальній колибі.

Вітер зі снігом співали свою голосну пісню за вікном, а ми чаювали, обідали і грілися у ватри в сусідній кімнатці.

Перспектив змін погоди було не видно, тому після вечері і гітарного концерту ми досить рано лягли спати, з вірою і надією, що метеорологи не помилились у своїх позитивних прогнозах на ранок неділі.

На вечір в колибі «нахекали» на +5 градусів, а зранку було -2, та спати було тепло і комфортно, тільки мишка, яка вечеряла пізніше за нас, дещо заважала.
Є щось магічне в цій Під Берді, я другий раз тут, і вона знову дарує неймовірний ранок.

Окрім того, я не знаю жодної гори в Карпатах, яка при такій відносно невеликій висоті, дарує таку панорамність.

На вулиці мінус 10, видимість 100%, і ми швиденько зі своїх спальників переміщаємось на гору. В якості розминки, я забувши свій другий об’єктив, роблю це двічі.
Говерла і Петрос, лежать як на долоні.

Під важкою сніговою ковдрою гріються Близниці і Жандарми на Свидовецькому хребті.

Манить Довбушанка, де я ще не був. Внизу повільно прокидається село, а люди збираються до церкви.

Прекрасні сестри Сивулі виблискують своїми сніговими шапками десь майже на лінії горизонту, змушуючи мене змінювати об’єктив.

Нагадує веселу літню подорож довгий хребет Синяка і Малий Горган.

На місці розташування наметів весною зараз глибокий сніг, красуні ялинки і як завжди чудове та неперевершене небо.

Колиби та стайні на полонина Григорівка, згадуючи свої кращі часи, споглядають за сивими верхівками дерев, що ніби килимом стеляться до їх ніг.

Йти вниз до колиби не хочеться, та додому повертатись все ж потрібно. Ми швиденько пакуємо наплічники і прямуємо у Ворохту минаючи полонину Середня та Озірна.

Побачивши невеличкий карніз ми вирішуємо попірнати у сніг, продемонструвавши заодно, що буває коли на вершині гори, думаєш що під тобою ще земля, а насправді прірва і сніг.

На полонині Лабєска вирішуємо почаювати і перекусити. Не задля реклами «Фіскарсу» Олег демонструє, що сало можна нарізати і сокирою))) Скибочки вийшли тоненькі і рівненькі.

Чергова подорож подарувала знову цілий вир емоцій і справжню казкову зиму.