Подорож до Сонця

5 ранку. Залізничний вокзал. У повітрі запах дешевої кави з апаратів з присмаком вже таких близьких пригод. Я міняю в касі 12 гривень на квиток у мрію. Ту про яку марять тисячі за своїми моніторами та так і не встають зі стільця. Ту яка дуже дорогвартісна для більшості, і при цьому за суботній вечір у пабі пропиваються в десятки більше грошей. Ту яка така далека та недосяжна, але інколи лоскотить ніс своєю близькістю.
Стільки цікавих, веселих та повчальних історій, як у дизельному потязі дорогою в гори, ви, мабуть, не почуєте ніде. Тому спати ніколи, не дивлячись навіть на те, що сон цієї ночі приходив до тебе лише у короткострокові гостини.

Ми виходимо у Коломиї і на обрії нас зустрічає жовтогаряче кружальце, з яким невдало намагаються сперечатись залізничні світлофори.
Пересадка в інший потяг, чай, канапки, цукерки, смаколик з ялівцевого келішка, лайфсторі, посмішки, бабусі з запахом домашнього молока та корівок, річки та гори за вікном, і Ворохта.

Справжня спека змушує роздягатись до термухи і після нетривалої подорожі Ворохтою ми пірнаємо у ліс.
Сонце, ніби покірний песик, який отримав шматок ковбаси, ховаючись поміж дерев, біжить за нами радісно виляючи променями ніби хвостом.

Ми виходимо із лісу озираючись на Ґорґани, що вкрили своє холодне сіро-зелене каміння сніжною ковдрою.

Лише ти і сніг. Ти зливаєшся у гармонії з його скрипом під твоїми ногами, і в голові починає грати щось нове і нечуте тобою досі, незважаючи на мільярди звуків і пісень.

Так точно як і ти, свою музику чує й ще зовсім юна ялинка, що розчепіривши свої гілки ніби руки, відігріває свої голки та щуриться від засліплюючого сонця.

Полонина Лаб’єска зустрічає нас гостинно, проте зайнятою колибою.

Тож ми, перекинувшись через хребет, «падаємо» до полонини Кукул.

Та й там тісна колиба, де вже розквартирувались лижники, немає змоги прийняти ще з десяток постояльців. Тож ми рушаємо траверсовою стежкою на полонину Закукул, де портьє видає нам ключі від зручних апартаментів у просторій колибі.

Подарувавши нам частинку себе, сонце із-за дерев прощається, і махаючи останніми променями пірнає за Петрос.

Ну, а в нас тим часом доварюється смачненький борщик, а після вечері, не дивлячись на опір струн, все ж вдається гітарний концерт у ватри.

Якщо ви колись бачили зоряне небо в горах, ви ніколи цього не забудете. І жодна світлина не передасть того неймовірного параду планет у тебе над головою.

6:45. Знову клятий будильник. 10 хвилин боротьби з собою. На ваги кидається солодкий сон у теплому спальнику або одягання в колибі при мінусовій температурі, морозний ранок, проте зустріч із сонцем. Коли ти вже бачив схід сонця в горах, спальник рідко коли переможе.

І вже за 15 хвилин я зустрічаюсь на схилі гори один на один із яскравими язиками небесного світила.  

Чим вище воно піднімається тим швидше, разом зі сном, тікають ніжно-пастельні кольори світанку.

І вже за годину остаточно розплющивши своє око, сонце витискає тумблер «яскравість» на максимум, і починає відблисками від снігу сліпити очі.

В колибі лише поодинокий храп нагадує про життя, а на полонині взагалі настає повна тиша, яка ріже слух. Ні вітру, ні пташок, ні такого, на жаль, вже звиклого звуку бензопил та хрускоту кісток дерев. В неділю ліс, як поранені бійці, може перевести подих.  

Я змінюю об’єктив щоб пообніматись з величною Говерлою,

поспілкуватись з норовливим Петросом,

та пуститись до данцю з Данціжем

Ранкова кава, мамаличка з бринзоу і шкварками, підйом на вершину Кукула по пояс в снігу, останній погляд на Чорногірський хребет і на потяг.

Йдучи Ворохтою на вокзал ти відчуваєш усю сільську розміреність неділі, святковий настрій та усміхнене сонце.

І скільки б не коштував долар, а квиток доміу коштує 12 гривень.

П.С. Кожного походу, або переглядаючи фото вдома, в голові обов’язково щось грає. Щось, що характеризує увесь похід і проходе єдиною лінією через нього. Тож тепер я буду ділитись і музичним настроєм. Переглядаючи світанкові фото, увесь час звучало «You are so beautiful» Джо Кокера. Спробуйте смакувати світлини з цим безсмертним творінням.

Фото зоряного неба: Віктор Дума