По той бік дерев

Милуючись гірськими краєвидами, ми сприймаємо загальну картинку й інколи несправедливо оминаємо деталі, які створюють настрій та атмосферність в поході.
Сьогодні мова про звичайні на перший погляд дерева. Але якщо придивитись, то можна бачити все більш повно та яскраво. І ці деталі доступні кожному без окулярів. Просто вдивляйся і насолоджуйся своєю уявою і новими образами.
Сонце грає у піжмурки ховаючись за міцні довгоногі смереки, розігріваючи при цьому їхню кров до стійкого хвойного аромату в повітрі.

Але як тільки потрапляєш на північний схил гори то одразу бачиш як вони обтяжливо тримають на своїх плечах свіжі снігові шуби.

Вже перед самим виходом на хребет, високі статні смереки, з пишними зачісками, ніби красуні на вишуканому світському заході, виблискують крижаними діамантами у кульчиках.

На одній із численних полонин-подіумів дефілюють стрункі моделі демонструючи останню колекцію від кутюр. У моді цього сезону зелений)

А їх молодші сестрички в цей час граються з сонцем пропускаючи його між пальців-гілок.

Любителі екстріму видерлись на гребінь і готуються до фрірайду по зовсім цнотливій трасі.

«Я вище!», кричить смерека міряючись зростом з 2000-метровим Піп Іваном. Вона щаслива, і їй не важливо, що перевага лише візуальна.

А десь на полонині, що здалеку виглядає як невпевнена щетина на підліткових щоках, дерева дивуються своїм чудернацьким тіням на снігових килимах.

Разом з нами рано прокинулись і зовсім юні хвойні діточки і радіють першим променям нового дня.

Вони живі! Вони такі ж як ми. Вихваляються одна перед одною прикрасами, граються, сміються, радіють світанку, сумують, і плачуть, коли їм боляче від невиправданої людської жорстокості чи звичайного порізу.

П.С. Фото з походу Кострич-Гриняви. Подяка за компанію і участь в розмові з деревами: Денису, Ірі та Люді.
Музика сьогодні від ДахиБрахи з Перкалабським присмаком. Не знайшов на ютубі, тож відкривайте у саундклоуді)
http://soundcloud.com/abakabok/dakhabrakha-lubovi-poklyk-au?in=alexandra-ometsinskaya/sets/8hibl9nhuift