Манявський та Бухтівецький рай

Тільки на 6 день походу я добрався до своїх улюблених водоспадів. Манявський водоспад хоч місце і попсове, і на вихідні я вам взагалі не раджу туди потрапити через сусідство з тисячею людей, але там є що подивитись.

Головне йти з людиною яка там була і покаже усі три водоспади, та неперевершені міні-каньйони з чудовими ванночками і мініатюрними водоспадиками.

Сам же Манявський водоспад один з найгарніших в Україні і в моєму особистому рейтингу знаходиться на першому місці.

В кінці невеличкого каньйону, він спадає з лівої стінки з висоти 20 метрів. Його потужність і голос справді вражають своєю досконалістю. 
Рідке явище, я біля нього в четвертий раз, і немає жодної людини. Вперше випала нагода поспілкуватись наодинці.

Тож я просто сиджу навпроти, його дрібні краплі розбиваючись об каміння покривають усе тіло ніби роса, а я просто слухаю… Слухаю його безкінечну історію.
Та на жаль потрібно бігти, адже плани справді Наполеонівські на сьогодні. І головна мета повороту маршруту в цей бік, відкриття двох нових водоспадів. Щоправда через те, що пізно прокинулись, довго збирались і через те що не записав вдома координати Мар’янчиного водоспаду вирішуємо йти тільки на Замлкаський.
Згадавши, що орієнтир є хрест УПА, я пішов по дорозі наверх, а йти потрібно було просто безпосередньо по руслу ріки Замлаки. Побачивши його зверху, ми повернулись і зайшли цього разу правильно.
Здавалось б стільки разів тут був, і вдень тут стільки людей ходить, а про таку красу просто під носом, не знають.

Оскільки я вже про нього розповідав, то детально зупинятись на ньому не буду, але я впевнений, що цей водоспад неодмінно порадує вашу душу.
Далі ми рушили не по марці, а руслом ріки Манявка. Оскільки ноги замочили ще в Замлаках, то йти було комфортно. Ну в тому плані, що не потрібно шукати переправи і роззуватись)
Підйом здійснювали по жовтому маркеру через присілок Бойки. Трохи правіше Мар’янчин водоспад, але я його лишаю на наступні відвідини.

Дорога йде через буковий ліс, молоде листя якого просто виїдає очі своїм яскравим «кислотно-зеленим» кольором.
З полонини Монастирецької відкривається шикарний вид, там навіть столик поставили і імпровізовані гойдалки.

Але у нас українців, що хочуть в Європу, а не здатні за собою своє лайно прибрати, такий менталітет… Є столик, треба біля нього нагадити.

Причому по сміттю і пляшкам з під дворогого бухла, я впевнений, що все це лишила компанія на машині. Ось це мені ніколи не було зрозуміло. Ну ладно, я десь можу зрозуміти логіку бидла: несли горівегу на гору, нажерлись, назад ліньки нести скло, викинули…Але ти ж приїхав на машині!!! Кинь то все в пакет, внизу викинь в смітник. Ти ж не несеш то сміття в руках…
Увесь час згадую слова класика про «разруху» і розумію, що більшість нашого люду від Шарікова і Швондєра за 100 років зробили дуже мало кроків. І ніяка революція і безвізовий режим не допоможе поки кожен не почне з себе.
«Что такое эта ваша разруха? Старуха с клюкой? Ведьма, которая выбила все стекла, потушила все лампы? Да ее вовсе и не существует. Что вы подразумеваете под этим словом? Это вот что: если я, вместо того, чтобы оперировать каждый вечер, начну у себя в квартире петь хором, у меня настанет разруха. Если я, входя в уборную, начну, извините за выражение, мочиться мимо унитаза и то же самое будут делать Зина и Дарья Петровна, в уборной начнется разруха. Следовательно, разруха не в клозетах, а в головах.»

Ех, заносить мене завжди коли починаю говорити за сміття в горах, та повернемось знову до краси. Тим більше, що загубивши стежку через нову дорогу, ми все ж з другої спроби її знайшли і невдовзі вже милувались неймовірним каньйоном Бухтівецького водоспаду.

І хоча частина перфекціоніста в мені дуже страждає через колоду у водоспаді та зрушити її з місця мені одному не під силу.

Звичайно ж не менш прекрасним є Крапельковий водоспад що розташований навпроти.

Ну і вже з досвіду минулих походів я знаю які неймовірні відчуття за його прозорою гардиною, тож знову ховаюсь за його крапельками.

Повертаючись до теми сміття. Коли ми прийшли на стоянку, там вечеряла гарна сімейна пара з маленькою дівчинкою років п’яти. Ми дізнались що вони невдовзі йдуть і ми можемо тут стати скинули наплічники та зібрались збігати до водоспаду, і дівчинка вразила мене своїм щирими словами:
  — Пообіцяйте що ви не будете тут смітити. Ми з батьками ось два пакети сміття назбирали, — і показала на переповнені пляшками і банками пакети.
Було неймовірно приємно, і віра в майбутнє стрімко зросла. Звичайно ж, що ми їй пообіцяли не смітити)
Вночі я не встиг заснути як почались спалахи і дуже віддалено загуркотів грім. Вже за годину небо, яке терпіло 4 дні, після того як поливало нас увесь другий день, вкотре вирішило перевірити на міць мій намет. Та 10-річний ветеран знову показав себе в бою гідно і вийшов сухим із води)
Під час зливи блискотіло так, що в наметі можна було читати книгу, оскільки блискавки були безкінечними. Та гроза за пів години пішла лякати інших, а ми спокійно заснули.
На ранок все ще йшов дощ, тож довелось збиратись і йти під його прощальні сльози. Черговий квест з добирання домів цього разу був складнішим. Ми дійшли до Пасічного, там сіли на автобус до Надвірної, а далі пересіли на бус до Делятина.
В Делятині хмари розтягнуло і впевнено засяяло сонце підвищивши наш настрій. Оскільки з бусами нам повезло ми приїхали на вокзал з трьохгодинним запасом, тож ще приготували собі обід і чай на газовому пальнику.

Коли ж ми пересідали в Коломиї на дизель до Чернівців, небо з сонцем взагалі подарували нам свою чергову гарну виставу під назвою: «Захід».

Водоспади логічно завершили цей чудовий похід. І з впевненістю можна сказати, що Манявський і Бухтівецький водоспади то такий собі рай в мініатюрі…якби звичайно ж не сміття. На жаль до цього раю ворота відкриті і бидлу.
Як не дивно це був мій перший 7-ми денний похід. Здається, що тиждень так багато. В місті ти встигаєш 5 разів сходити на роботу, повернутись додому, подумати про проблеми, де взяти гроші, що приготувати, куди подітись на вихідні і т.д. Але як же мало 7 днів для Карпат… Одна чудова і неповторна мить.

Настроєва музичка походу



Інші розповіді з цього походу: