Смарагдовий Росохан

Я повернувся! Місяць я марив Росоханом, і подолавши черговий 11-годинний транспортний квест «Чернівці-Івано-Франківськ-Калуш-Осмолода» та 13 кілометрів пішки, я знову тут.
Минулого разу ми ломились крізь сніги і нас добряче сполокав дощ, що не дав нам сповна насолодитись Росоханом. Тож сонячний прогноз на цей похід тільки додавав нетерпіння побачити озеро у всій красі.
Але всі мої сподівання були вкотре вщент розбиті і перевершені реальністю. Це озеро з іншого виміру. Якогось чистого та водночас містично-таємничого.

Дзеркально-прозора поверхня Росохана створює відчуття, що інші виміри існують. На мить ти втрачаєш почуття реальності і не розумієш де вода, де небо, де ліс, а де каміння. І саме важливе, по який бік нині ти…

Відриваєш погляд від води, ти знову на березі і дивишся на гарну зелену травичку… чи на воду?

Оптичні ілюзії знову забирають твою свідомість. Ти концентруєш зір, але бачиш як повітрям пропливає жабка.

І тільки примостившись в рівень з водою ти починаєш бачити гладь озера і знову повертаєшся в реальність, разом з пулькатою жабою.

Ти озираєш оком Росохан і бачиш тисячі смарагдів що встелили дно і підсвічують на сонці своїм ніжно-зеленим кольором кришталево-прозору воду.

Віддзеркалюючи той блискіт мої очі стають кольору дорогоцінного каміння, і я пірнаю до іншого, смарагдового виміру.

Під час телепорту кожен міліметр шкіри пече від холоду, не вистачає повітря, а серце схвильовано розганяє червону нафту по тілу.
Виринаєш вже у іншому вимірі та навіть у іншому, безперечно, кращому світі. Принаймні так здалося і вірити в це хотілося б.

Навіть зараз, півтора місяці по тому, сьорбаючи з горнятка гарячу чорну каву, лише від думки про Росохан по тілу проноситься легке поколювання крижаних голок, кімната наповнюється свіжістю, повітря смакує прохолодою, а очі блищать смарагдом.
Чи може то знову інший вимір?

Музика Росохану