Казки Аршиці

Хтось любить в горах вершини з краєвидами, хтось дивитись на вершини з кулуару, хтось ліси, хтось гарні стежки, хтось ріки, але мені простіше, — я люблю все!
Хребет Аршиця то, як кажуть, «ол інклюзів». Тут тобі і вершин з непролазними жерепами і гарними краєвидами, і загадковий старий ліс, і ріки, і озера, і стрімкі підйоми…
Звичайно коли ми йшли траверсовою стежкою хребта на початку травня під сумну музику дощу, все сприймалось інакше, тепер же кожен метр цієї казки радував око.

Яскраво-зелений мох на схилах хребта змінювали молоді кущики афин.

М’яку, вкриту сухими голками, стежку, змінювало гостре каміння.

А для тих хто любить ходьбу з перепонами, інколи на стежці зустрічались завали, які в принципі особливих труднощів не додавали.

Після смарагдового Росохану наш шлях лежав до озера Аршиця, до якого 2 травня ми проривались по пояс в снігу. Тепер йти комфортно та й озеро вже не у кризі, і виглядає значно привабливіше.

Трохи відпочивши у дзеркала Аршиці

ми рушили далі в сторону гори Яйко Ілемське, а конкретніше будиночку під ним, де ми збирались переночувати. А щоб не обходити зайвих декілька кілометрів вирішили шлях скоротити, адже карта показувала стежку як вниз з хребта до річки, так і наверх до будиночку.
Пригоди зазвичай починаються там де їх не чекаєш. Стежка дуже швидко перейшла в «молодняк» і загубилась, тож продирались до низу навпростець, а там черговий сюрприз від тих хто нищить ліс. Під час того як рубають ліс прокладають дороги щоб той ліс вивозити, знищуючи все що може бути на своєму шляху: дерева, стежки, маркування, джерела.

Отже й ми стояли під вирубкою і гадали куди саме нам потрібно із цих декількох доріг.
Але перед тим довелось пару разів штурмувати річку. Де можна у взутті,

а місцями доводилось і роззуватись, аби мати сухе взуття та переходили прохолодну воду босоніж.

Стежку нагору в лотереї «6 із 36» ми програли обравши невірний шлях. Та вздовж хребта проходить траверсова стежка, тож де б ми не піднялись потрапимо на неї, а з неї вже вийдемо на поворот до будиночку. Так розпочався черговий квест «підйом в «лобєшню». На стежку вийшли швидко і виявилось, що ми промахнулись всього метрів на 250 заплутавшись в численних дорогах лісовозів на вирубці. Ще пів години і ми вийшли до будиночку «Карпатських стежок».

Рутина по збору дров та приготуванню вечері проходить якось весело і швидко в гарній компанії, і ось вже за чашкою лимонно-імбирного чаю ми сидимо у вечірньої ватри.

Під тріскотіння полінець у вогні веселі історії та сміх ще пару годин лунають над галявиною, після чого ми залазимо у спальники.

Казки Аршиці луною проносяться у голові змінюючи сьогоднішні світлини у пам’яті як слайд-шоу поки остаточно не тонуть в м’який перині сну.