Кам’яне Яйко

Перша вершина третього дня походу — гора Яйко Ілемське (1679м). Від будиночку ми досить швидко переходимо з одного хребтика на інший по схилу Яйка, а потім без наплічників забираємось на кам’янисте яєчко.

Походження назви гори розумієш одразу коли дивишся на неї зі сторони.

Є щось в цій простій, на перший погляд, та просторій вершині.

Якась позитивна енергетика та велич. Принаймні настрій в усіх чотирьох учасників походу був пречудовий. А коли відповідний настрій, то й знімки виходять шалено-позитивні.

Позитивний заряд на перший день літа отримано, тож йдемо за рюкзаками і далі на гору Поганець (1667м), що нижча всього на 12 метрів від Яйка.

Не знаю чому гору саме так назвали, але я чогось поганого не помітив. Можливо коли стежка в жерепі (альпійська сосна) була не прорублена йти дійсно було погано. Та зараз цілком комфортно, хоча місцями жереп вище 2 метрів і враження складається, що йдеш собі вічно-зеленим коридором на який ми зараз дивимось вже зі схилу гори Укерня (1622м).

За дві години ми дійшли до кінця хребта, що закінчується не менш ефектною горою Сиваня Лолинська (1642м).
З Сивані зліва в усій красі видніється гора Молода (1724м), а праворуч внизу точка нашого привалу, полонина Солотвинка.

Сама ж вершина повністю у сіро-зелених цекотах, що додає їй цікавого забарвлення.

Шлунковий сік вже з транспарантами вимагає кубаси і хліба, аргументуючи це тім, що «зрєліща» вже отримані сповна. Тож ми поспішаємо вниз аби задовольнити увесь організм.

Після півгодинного відпочинку ми знову сповнені сил, тож вирішуємо без наплічників збігати на гору Молода, яку раніше ми викреслили з маршруту, через те, що вона трохи в стороні і доведеться набирати висоту і потім падати знову.
Наш ентузіазм підтримують не усі, і наш київський кулєга лишається на післяобіденний сон з рюкзаками. А ми тим часом вже поміж жерепами пробираємось наверх.

Потім стежка змінюється ґорґанами (камінчики більші за цекоти) і це дещо сповільнює наш рух.

Додає нам цього дня і сонце, яке дізнавшись про перший день літа вирішило і припекти по літньому. А серед каміння то особливо відчувається.
Та майже на вершині ми зустрічаємо рятівну прохолоду.

Перший сніг в цьому поході. Звичайно ми не можемо оминути таку подію, і відбувається сніжний батл поєднаний з фотосесією. Охолодитись для нас в цей момент було саме те що потрібно.

Вершина гори Молода захована в заростях «альпійки». Тож фотографувати доводиться через кущі.

Омолоджені за дві години ми повертаємось до наплічників і одразу стартуємо на місце нашої ночівлі – полонину Гича.
Ще година лісової дороги і ми на місці. Як тільки ти виходиш із темного лісу дух перехоплює.

Це мабуть одна з найгарніших полонин, що доводилось бачити. Саме тому вона заслуговує окремої розповіді, що вийде невдовзі. Адже окрім самої полонини був чудовий вечір, вже за традицією моцна ватра, яскравий місяць та купа інших дрібниць, з яких і складається щастя.

Інші розповіді з цього походу:
Смарагдовий Росохан
Казки Аршиці

Настрій повністю співпав з цією ніжною та вибуховою водночас піснею