Полонина Гича

На полонину Гича ми потрапили вже після сьомої. Сонце тікало на захід послаблюючи свої палкі обійми та подовжуючи тіні смерек на яскраво зеленій траві. 

Краса навколо «ложила» стрілку на спідометрі «феншуйності».

Та це була не остання приємна несподіванка. Я знав, що на полонині є будиночок, що в 2012 році був капітально відремонтований моїми друзями з ГО «Карпатські стежки», але його стан нині, вразив навіть мої очікування.

Пластикові вікна, поручні захист від коней, задуті пінкою щілини, зручний тамбур, простора світла кімната з «нарами» та столиком, пічка, поруч стіл з лавицями та чистота навколо. В суворі зимові морози або проливні карпатські дощі, я думаю, ця хатка зігріла не одну сотню туристів, за що й подякую усім небайдужим, хто працював над її ремонтом.
Другою несподіванкою полонини стало те, що там живуть не вівці, і не корови, а коні.

Звечора їх було зо два десятки, а під ранок вже близько п’ятдесяти.
Як завжди оргмоменти, які я не дуже полюбляю, у вигляді збору дров, розпалення ватри, пошуків води і безпосереднього приготування вечері. Але за цим завжди наступає те, що ми з друзями називаємо «помічність».
Чаювання у вогню і безкінечні карпатські історії.

Місяць цього вечора був такий, що можна було молитовник з мацьоцьким шрифтом читати. Інколи він ховався за легенькими хмарками і немов сонце підморгував промінцями.

Виявляється коні вночі не сплять. Це сповна зрозуміли мандрівники з Харкова, що стояли з наметом на полонині. П’ятдесят коней з великими дзвониками на шиї і цілонічні гонки по полонині, забезпечили нашим колегам безсонну ніч. А ми, завдяки чудовій звукоізоляції в будинку, і тому, що ніхто з нас не хропить, спали солодко і міцно, лиш здалеку чуючи легке тупотіння копит і передзвін.
5 ранку. Не оминаю першу і єдину в цьому поході можливість побачити схід сонця, оскільки інші ночівлі в зоні лісу.
Сонце вже за горою активно підсвічує пропливаючі, як бігуча стрічка китайських новин, хмарки.

Ось воно вже торкається верхівок смерек біля будиночку.

Ще мить і полонина тоне у вогняних барвах світила.

А ранкова роса виблискує у променях ніби крапельковий килим.

Інколи хочеться в таких місцях лишитись на день або два, та розумієш, що ти ризикуєш не побачити інші неймовірні місця Карпат, яких на щастя вдосталь.
Поки ми снідаємо і збираємо наплічники місцеві мешканці схоже згадали про безсонну ніч і стомлено почали лягати на м’яку травичку.

Не можна ось так взяти і пройти повз цих досконалих істот і не сфотографувати їх.

Ми прощаємось з Гичею, що була гостинна та подарувала нам ще один неймовірний карпатський вечір та яскравий ранок. Але перша думка під час останнього погляду на полонину, звичайно ж: «я сюди неодмінно повернусь».

Інші розповіді з цього походу:
Смарагдовий Росохан
Казки Аршиці
Кам’яне Яйко 

За настрій цього разу легендарна пісня Боба Ділана у виконанні не менш зіркових «Guns'n Roses». На щастя, ми стукали в двері неба не з того приводу, що в пісні, але враховуючи погоду в цьому поході, ми таки достукались. Дякую.