«Сміттєвий» патріотизм

Виходиш на найвищу гору України Говерлу і краєвид вмить примушує підшкірних мурах рухатись в рази швидше від захоплення. Патріотизм та почуття гордості розпирають тебе. Ти співаєш гімн разом із сотнею таких як ти.


Над Карпатами луною розносяться останні слова приспіву… «І покажем, що ми браття козацького родууууу!!!». Саме певно в цей момент, хтось вимикає у багатьох «козацький рід» і вмикає «рід свиней».


Пляшки від шампанського, пива та горілки, пакєти, банки з під консервів, пластикові пляшки з під солодко-хімічних напоїв та стаканчики, — все це летить прямо під ноги там де пацє їло.


А як тіко австралопітеки бачать ямку, обов’язково думають, що то для сміття і кидають туди пляшки. Їм вторить стадо овець, які також дружно викидають туди залишки життєдіяльності.


Але мозок їх настільки гладенький, що воно бідолашне в своїх патріотично-гірських поривах навіть не може задуматись над одною простою річчю і задати собі елементарне питання: «Якщо я так важко і довго сюди вилазив, то хто ж, і головне ЯК??? прибирає з цієї ями сміття».


Враховуючи рівень інтелекту, звичайно ж, що ці питання залишаться без відповіді, або в недолугій уяві намалюється сміттєвий гелікоптер, на якому прилітає «валшебнік» на ім’я «Сміттячок». А далі воно купить собі медальку «За підкорення Говерли» і відправиться в своє стойло.
Та як всі ми прекрасно розуміємо ніякого гелікоптеру не буде. А буде час Людей з великої літери (я не про свою скромну персону).


Час тих, хто проміняв вихідні, спокійний відпочинок, купу грошей, часу, зусиль на те щоб прибрати сміття за бидлом.


Вони приїхали з усієї України, тому що вони не байдужі до долі та проблем рідних для них Карпат. Тому що їм то болить. Тому що вони не можуть пройти повз це. 


Хтось із них працює в офісі в великих компаніях, ходить в солідних костюмах з удушливими для них краватками, хтось має творчу роботу, хтось працює водієм, а хтось перукарем… Але ніхто з них не відвернувся від смердючої купи наслідків бидлодіяльності, ніхто з них не буде стояти в стороні коли його товариш втомився боротись з камінням копаючи яму для сміття, ніхто навіть не подумає обрати собі більш легку роботу. Вони всі діяли як єдиний механізм.











А ввечері борщ та банош, гітарні співи і спілкування до півночі з однодумцями.


Три дні в роботі минули швидко. Я переконаний, що більшості учасників важко буде пояснити гламурним друзям чому саме так вони провели вікенд. Але всі вони будуть пояснювати це з гордістю за себе, за друзів і за загальну справу порятунку Карпат.






Можна рвати горло співаючи гімн, можна стерти пальці об клавіатуру в соцмережах доводячи свій «урапатріотизм», можна ходити підперезаними жовто-блакитним стягом, можна пофарбувати паркан біля дороги у національні кольори, можна щодня носити вишиванку, а можна встати, зібрати наплічник і щось зробити. Щось невеличке, але корисне. Та коли це зроблять сотні, тисячі, мільйони, тоді настане те, чого всі ми прагнемо, але поки на жаль у більшості лише на словах. 
 

П.С. Шановні учасники екоакції, ті хто допомагав, хто збирає та виносить сміття з Карпат і дбає про їх збереження, я пишаюсь знайомством з кожним із вас. Ви неймовірні люди! Дякую Вам! 


П.П.С. Надихнуло на пост соціальне відео Дениса Мирко про дану екоакцію.

Подяка Тарасу Михайловичу за його світлини, що також використав у матеріалі