Мармароси. Кохання з першого погляду

Ти впевнений, що ти зможеш цьому протистояти? Чи ти справді думаєш, що в тобі є стільки сил щоб щось протиставити у відповідь? Невже ти наївно вважаєш, що зможеш залишатись осторонь? Що зможеш приборкати своїх мурах на спині? Що не будеш стрибати як дитина у хронічних приступах ейфорії та ридма ридати від щастя? Що не закохаєшся до нестями?

Повір мені, все докорінно зміниться, починаючи від твоїх звичок та поглядів на здавалось би прості банальні речі, до твого уявлення про світ і свою роль у ньому.

Будь готовим до того, що частина твоєї душі назавжди залишиться тут. Вона буде гратись з крижаними краплями водоспаду, що голосно стрибають з гірки та з гуркотом розбиваються об холодне каміння.

Вона буде набиратись сил у гірських струмках, щоб потім у дзеркальних озерах чекати на твоє повернення.

З часом ти неодмінно зрозумієш, що не ти контролюєш процес. Ти занадто дрібний у цих масштабах сіро-зеленого кам’яного світу.

Тут не соромно впасти на коліна від безсилля, а тим більше не соромно схилитись перед величчю природи і визнати її повноцінне панування.

Ти можеш навести приклад шокованих африканців, що вперше в житті побачили сніг. Та тобі всеодно ні за що не пояснити чому ти, який бачить сніг вже більше 30 років, стрибаєш у нього мов мала дитина, щиро дивуючись та обурюючись його прохолоді, незважаючи на спекотний липень?!

Вже перші промені сонця зможуть дати тобі німу відповідь на питання, яке ще пів години тому здавалось тобі таким дивним і незрозумілим. Чому я прокинувся о 5 годині ранку, виліз з намету, кутаюсь у найтепліші речі і змерзлими руками налаштовую фотоапарат в очікуванні якогось ефемерного дива?

Виявляється все надзвичайно просто!

І ось вже сонце набирає обертів випалюючи незахищену кремами шкіру та немов натякаючи хмарам, що грілись низенько у самої землі поміж деревами, — «Пора повертатись до гури».

Згадай  свою посмішку коли ти востаннє дивився український мультиплікаційний блокбастер «Капітошка». Згадай, можливо саме тоді в тебе майнули думки, що наркоманію в радянській мультиплікації варто було жорстко присікати. Але ж тепер, ти дорослий дядько, який стоїть і насолоджується видом, як мільйони «Капітошок» покидають своїх вовків і стрімко тікають на небо.

Ти був байдужий до квітів зустрічаючись з ними до цього лише 14 лютого та 8 березня, та й навряд чи за своїм щирим бажанням. І тепер ти зачаровано дивишся на кущ рододендронів і шкодуєш лише про те, що раніше настільки недооцінював магічну силу карпатської флори.

Ти справжній чоловік, і до цього ти розрізняв та знав про існування 6-7 кольорів. Про всі інші знали дівчата й інтернет, а ти міг лише здогадуватись. Але заходи сонця перевернуть твій світ.

Ніколи й нікому ти не зможеш розповісти, що ти бачив насправді. Й не тому, що ти дав обітницю мовчання, а тому, що тобі забракне слів.

А можливо причина в іншому. Ти не будеш розповідати про це, вихваляючись як підліток, як про якусь нетверезу інтрижку. Це вже інший рівень. Це ніжні почуття. Це кохання…



P.S. Для любителів динамічної картинки чудове відео від Дена Мирко з цього ж походу.