Кукульський кабінет

Не зважаючи на широкий спектр неймовірних місць у Карпатах, у більшості є те місце, яке він називає «своїм». Звісно таке є і в мене.

Таємниче місце під умовною назвою «кабінет» знаходиться на хребті Кукул. Я часто згадую його у розповідях про мандри цим чудовим хребтом, і так само часто чую запитання: «та де ж той ваш кабінет і, що в ньому такого, що ви навипередки його вихваляєте?»
Майже завжди раніше я давав його чіткі координати, і зрештою відгуки про кабінет ділились від схвально-зачарованих до «та таких кабінетів десятки тисяч в Карпатах». Тож згодом, я перестав розповідати як його знайти, хоча звісно уважна людина легко «вичислить» його за світлинами.

Ні, справа не в тому, що я жадібний, і не хочу поділитись гарною місцинкою. Просто у кожного мусить бути свій «кабінет», і якщо його не існує, його варто знайти.

Справа навіть не у 270-ти градусному куті огляду на одразу декілька карпатських хребтів, справа не у Говерлі та Петросі, які лежать у тебе на долоні, і навіть не у закритій лісом галявині на вершині гори, яка дає відносний спокій та невидимість від сотні туристів блукаючих Кукулом.

Кабінет у позагірському житті це те місце, де ти проводиш більшість часу, думаєш, аналізуєш, згадуєш, мрієш та плануєш. Це найзручніше та найзатишніше місце, де можна усамітнитись від повсякденних життєвих буднів. Тому в умовах кам’яних нетрів міста, кабінет у кожного свій, і в кожному із них своя власна атмосфера.

Та я спробую все ж розповісти про той кабінет, який я знаю і люблю.

Тут все як у шоу-бізнесі. Щоб почути усе про що тобі намагається розповісти «кабінет» треба пройти через ліжко. Так, потрібно переночувати там.
Сидіти у ватри і слухати тишу та тріскіт смерекового гілля у ватрі. Зварити на густій, як масло, домашній сметані жовто-гарячий ароматний бануш і неодмінно присипати його різкою, як отара овець на запах, бриндзею. І збав вас від мішаної з коров’ячою, яку намахуючи наївних туристів інколи впарюють на базарі у Верховині, інакше то вже буде курудзяна каша у кращому випадку, а не бануш.

А коли ватра згасне дивитись на зорі під звуки переливання згасаючого вугілля, яке шелестить від подихів вітру. А потім неодмінно перехилити келішок гогодзівки і відчути ягідний присмак карпатської темряви, який полум’яно-рубіновим соком вже поспішає до вашого мозку. І грати на дримбі аж допоки вібруючий звук гармонійно не зіллється з колиханням старих смерек навколо.

Вранці ж, обов’язково зварити горнєтко кави, сісти на галявині навпроти Петросу та Говерли, немов граючи у гру хто кого нерухомо пересидить із вас трьох, і дрібними ковточками, у перших променях сонця, смакувати новий день.

Все. І поки ти будеш думати, що ні в тобі, ні в твоєму життьови нічого не змінилось, «кабінет» вже буде стелити каремат і спальник в наметі, який нахабно встановлений у твоєму серці.